Слава ЗСУ!

З кожним ударом весел «Дочка Титана» йшла назад, а місто, навпаки-наближалося. В гавані, праворуч від них, юрмилися важкі китобійні судна з Іббена, схожі на лебедів кораблі з Літніх островів і знову таки стільки галей, що порахувати неможливо. А ось ще одна гавань, ліворуч, за напівзатопленою стрілкою, де з води стирчать одні тільки дахи будинків. Ар’я ніколи ще не бачила стільки високих будівель в одному місці. У Королівській Гавані є Червоний Замок, Септа Бейєлора і Драконівське Лігво, але в Браавосі набереться штук двадцять храмів, веж і палаців - таких же великих і ще більше. Бути мені знову мишею , похмуро думала вона, як у Харренхоллі , поки я звідти не втекла.

Від статуї Титану місто представлялося одним великим островом, але тепер стало видно, що воно складається з безлічі дрібних острівців, пов'язаних гнутими кам'яними мостами над незліченними каналами. За гаванню впритул стояли сірі кам'яні будинки. Ар’ї вони здалися дивними - у чотири або п'ять поверхів, але дуже вузькі, з черепичними дахами ніби гостроверхих капелюхів. Ні очеретяних, ні солом'яних покрівель, а дерев'яних зрубів, таких як в Вестеросі, дуже мало. І дерева тут не ростуть, раптом помітила вона. Браавос весь з каменю, сіре місто в зеленому морі.

Орко повернув на північ від порту, в гирлі великого каналу. Широка зелена дорога вела в саме серце міста. Човен пройшов під мостом, який прикрашали різьблені риби, краби і восьминоги. Попереду показався другий, прикрашенний мереживними кам'яними лозами, а за ним третій, поглядає на них тисячею намальованих очей. У канал з обох сторін впадали інші, більш дрібні, а ті - зовсім вузенькі. Деякі будинки стояли прямо у воді, перетворюючи канали в подобу водяних коридорів. Повз них снували стрункі човни у вигляді морських змій, з розфарбованими піднятими головами і хвостами. Веслярі, не працюють веслами, а жердинами, стоять на кормі в сірих, коричневих і мшисто зелених плащах. Пропливали також величезні плоскодонні баржі, навантажені ящиками і бочками, - там у кожного борту стояло по двадцять чоловік з жердинами. Зустрічалися і цілі плавучі будинки з кольоровими ліхтариками, оксамитовими завісами та мідними статуями. Вдалині, над будинками і каналами, йшла на південь сіра кам'яна дорога, підтримувана потужними триярусними арками.

- Що це? - запитала Ар’я, показавши на неї.

- Водовід, - відповів Орко. - По ньому біжить прісна вода з материка через мулисті мілини і солончаки. Хороша прісна вода для фонтанів.

Озирнувшись, вона побачила, що гавань і лагуна зникли з очей. На обох берегах каналу з'явилися статуї - суворі кам'яні мужі в довгому бронзовому одязі, сильно засиджені птахами. В руках вони тримали книги, кинджали і молотки. Один піднімав вгору золоту зірку, з перекинутого кам'яного флакона в перстах іншого лилася в канал нескінченна цівка води.

- Це хто, боги? - запитала Ар'я.

- Морські Начальники. Острів Богів буде далі. На правому березі, через шість мостів. Це ось - храм Місячних Співаків.

Ар’я ще в лагуні побачила цю білу мармурову громаду, увінчану посрібленим куполом. Вставлені в купол вікна з молочного скла зображували всі фази місяця. Дві мармурові діви біля воріт, зростом з Морських Начальників, підтримували перемичку в вигляді півмісяця.

Поруч стояв інший храм, з червоного каменю, що нагадує фортецю. На його вежі в чавунній чаші двадцятифутової ширини палав вогонь. По обидві сторони бронзових дверей теж горіли вогні, але поменше.

- Червоні жерці люблять вогонь, - сказав Орко. - Їх бог - Владика Світла, червоний Рглор.

Це Ар’я знала. Їй пригадався Торос зі Миру в розрізнених обладунках поверх одягу, до того вилинявших, що йому личило називатися швидше рожевим жерцем, а не червоним. Однак його поцілунок повернув життя лорду Берику. Дивлячись на пропливаючий повз храм Червоного Бога, вона думала, чи можуть ці браавоські жерці створити таке ж диво.

Слідом виникла цегляна, обросла лишайником будівля. З вигляду Ар’я прийняла її за лабаз, але Орко сказав:

- Це Притулок, де поклоняються забутим богам. Незабаром ти почуєш, що його називають ще й Кролятником. - Вони пропливли через тунель під похмурими склепіннями Кролятника і знову вийшли на світло. Праворуч і ліворуч показалися нові храми.

- От не знала, що на світі стільки богів.

Орко у відповідь промимрив щось. За поворотом виник ще міст, а ліворуч від нього - скелястий пагорб, де стояв темно сірий храм без жодного вікна. Кам'яні сходи спускалися від його дверей до маленької критої пристані.

Орко причалив, і човен торкнулась в кам'яні стовпи причалу. Притримуючись за залізне кільце, він сказав: