Слава ЗСУ!

– Завжди цікавило, звідки взялася ця традиція сліпих бардів, – каже Вінс, – починаючи із Гомера і закінчуючи українськими кобзарями та легендарним японцем Себуцу. Напевно, їм просто робити більше не було чого?

– Ні, – відповідає Генріх, – вони мають свого роду перевагу. Візуальні враження не захаращують пам’ять, та лишається безліч місця для запам’ятовування текстів. Зрячим доводилось чистити свідомість, а це не така вже й проста практика.

– Тим не менш, необхідна. Жодному метафізику без неї не обійтися. Важко знайти у свідомості місце для божественного, коли там стільки мотлоху, як у обивателя, – кажу я.

– Так і є, – погоджується Генріх, – ти або йдеш до вищих світів, або дивишся новини.

Біля розташованої у центрі споруди, що нагадує вівтар, ми зустрічаємо Ґрімніра. Він стоїть із заплющеними очима, підставивши вітру обличчя. Його фігура із розкинутими руками нагадує руну Альґіз.

– А де Контора? – питає Вінсент.

– Зникла через непотрібність, – відповідає Ґрімнір, – у багатовіковій боротьбі між силами руйнування та створення перемагає хаос. Протиріччя стираються, творіння та руйнація об’єднуються у єдиний чарівний танок.

– Це кінець цивілізації? – питає Генріх.

– У тому вигляді, у якому ми її знали. На нас чекає багато цікавого. Наближення Місяця до Землі. Народження раси велетнів. Її магічне протистояння космічним силам. Падіння Місяця на Землю, глобальна катастрофа. Усі, хто виживе, спостерігають смерть нашого світу. Зіткнення Землі із Марсом та остаточна загибель усього живого. Схлопування заледенілої планетарної маси із Сонцем та мільярди років до вибуху і зародження нового світу із боротьби криги з вогнем. А знаєте, що найкумедніше?

– Що? – питаю я.

– Те, що високорозвинені інопланетні цивілізації із далеких галактик будуть у повному шоці спостерігати за нашою божевільною сонячною системою. У якій припинили діяти закони астрофізики, і яка самим своїм існуванням кидає виклик здоровому глузду.