Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Біле Ікло

Біле Ікло знав, за що його бито. Коли Сивий Бобер прив’язав його за шию ременем і кінець ременя віддав Красеню Сміту, Біле Ікло зрозумів, що його бог наказує йому йти за цим чоловіком. І коли Красень Сміт прив’язав його у форті знадвору, то він знав, що чужий бог наказує йому лишитись тут. І коли він зламав волю обох богів, то, звісно, цим заслужив кару. Траплялося й раніше, — він то знав, — що собаки втікали від нового хазяїна до давнього, і в нього на очах їх так само бито, як оце його тепер. Біле Ікло був розумний, але у вдачі його існували сили, дужчі за розум. Однією з таких сил була вірність. Він не любив Сивого Бобра, а все ж навіть проти його волі, наражаючись на його гнів, був йому вірний. Цьому він не міг зарадити. Таким уже було його створено. Це була прикмета тільки його породи, прикмета, що вирізняла її з-посеред інших порід. Через неї вовк та дикий собака зреклися волі і не стали товаришами людині.

Після доброго побою Білого Ікла знову потягнуло у форт. Цей раз Красень Сміт прив’язав його за ломаку. Але нелегко зректися свого бога, а саме так було і з Білим Іклом. Сивий Бобер був його власним, осібним богом, і, всупереч волі цього бога, Біле Ікло усе тримався його. Правда, Сивий Бобер покинув і зрадив його, та це на Білого Ікла ніяк не вплинуло. Недарма віддався він йому беззастережно і тілом, і душею. Такий зв’язок легко не поривається.

Отож уночі, коли у форті всі поснули, Біле Ікло узявся за ломаку. Вона була суха й тверда і прив’язана так близько коло шиї, що він ледве-ледве дотягнувся зубами. Страшенно напруживши м’язи перекосивши вигнуту шию, він спромігся схопити зубами ломаку. Однак треба було безмежного терпіння й багато годин, перш ніж йому пощастило її перегризти. Такого ще ніколи не траплялось, жоден собака такого не зробив би. Але Біле Ікло зробив і рано-вранці вже трухцював із форту з огризком ломаки на шиї.

Біле Ікло був розумний. Та якби він був тільки розумний, то не повернувся б до Сивого Бобра, що вже двічі зрадив його. Але в ньому була ще й вірність, і він прийшов додому, щоб його було зраджено втретє. Він знову дозволив індіанцеві надіти на шию ременя, і знову Красень Сміт прийшов по нього. Тепер собаку побили ще жорстокіше.

Сивий Бобер байдуже дивився, як білий чоловік шмагав своїм батогом, і не заступився за Білого Ікла, бо він йому вже не належав. Після побою Ікло зовсім охляв. Виніжений південний собака здох би, але він вижив. Його життєва школа була суворіша, а сам він був з міцнішого матеріалу й надзвичайно живучий. Проте хоч як він тримався за життя, а тепер геть знемігся і не міг навіть повохнутись. Красень Сміт мусив з півгодини почекати, і тоді лиш Біле Ікло насилу звівся на ноги й, нічого не бачачи й хитаючись, поплентався за новим хазяїном у форт.

Цьго разу його прив’язали вже на ланцюг, якому зуби не могли дати ради. Так само марно натужувався він, щоб відірвати дужку від колоди, куди її було прибито.

Минуло кілька днів. Пропивши все, Сивий Бобер витверезів і рушив Порк’юпайном проти води в далеку подорож назад до берегів Маккензі. Біле Ікло лишився у форті Юкон як власність напівбожевільної озвірілої людини. Тільки що міг знати собака про божевілля? Красень Сміт став Білому Іклу за справжнього, хоч і жахливого, бога. Щонайкраще — це був божевільний бог, але Біле Ікло не знав, що таке божевілля. Він знав одне, що мусить коритись волі свого нового хазяїна й виконувати всі його примхи й забаганки.

Розділ III

ЦАРСТВО НЕНАВИСТІ


У руках свого божевільного бога Біле Ікло став справжнім дияволом. Його прив’язано на ланцюг у загороді позаду форту, і тут Красень Сміт дрочив собаку й доводив до сказу своїми дрібничковими, а проте дошкульними знущаннями. Він незабаром помітив, що Біле Ікло нетерпимий до сміху і, назнущавшись з нього люто й немилосердно, конче починав брати його на глузи. Сміявся він голосно й зневажливо і в той же час тицяв глумливо на собаку пальцем. У такі хвилини Біле Ікло зовсім шаленів і в своїх нападах сказу був ще більше божевільний, ніж сам Красень Сміт.

Досі Біле Ікло був ворогом — щоправда, лютим ворогом — тільки своїй породі. А тепер він став ворогом геть усьому, і ще лютішим, ніж будь-коли раніш. Він був такий змордований, що сліпо й безглуздо ненавидів цілий світ. Ненавидів той ланцюг, що до нього був прикутий, тих людей, що заглядали до нього в шпарини між дошками; тих собак, що з ними приходили й гарчали на нього, а він не міг ніяк відповісти; ненавидів навіть ті дошки, що з них була його загорожа. Але найперше й найлютіше ненавидів він Красеня Сміта.

Попередня
-= 48 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!