Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Біле Ікло

Нарешті і гроші, й крам, і спокій — усе пішло за вітром. Лишилася сама тільки спрага. Вона була й так невситима, але коли він витвережувався, ставала ще невситиміша. І тоді Красень Сміт знову заговорив про Білого Ікла. Цього разу він уже пропону-кав не гроші, а пляшки віскі, й Сивий Бобер слухав уважніше.

— Коли зловиш — твій собака, — було останнє слово індіанця.

Пляшки перейшли до Сивого Бобра, але за два дні Красень Сміт сказав йому:

— Злови сам мені собаку.

Одного вечора Біле Ікло повернувся до намету Сивого Бобра й поклався на землі, полегшено зітхнувши. Страшного білого бога не було. Уже кілька днів той білий бог уперто намагався зловити його, й Біле Ікло уникав показуватись біля намету. Він не знав, яким лихом загрожують йому оті настирливі руки, він лише відчував, що вони загрожують, і вважав за краще триматися від них якнайдалі.

Не встиг він ще лягти як слід, коли до нього підійшов, похитуючись, Сивий Бобер і обв’язав йому шию ременем. Потім, держачи один кінець ременя в руці, він сів біля собаки. У другій руці в нього була пляшка. Раз у раз він закидав назад голову, перехиляв пляшку, й Біле Ікло чув, як щось булькало.

Минула година, і ось здалеку долинула чиясь хода, все наближаючись. Біле Ікло перший її впізнав і одразу наїжився, а Сивий Бобер тупо собі кивав головою. Собака спробував тихенько виснувати ременя з рук хазяїна, але розслаблені пальці раптом стиснулись, і Сивий Бобер прокинувся.

Красень Сміт підійшов до вігвама й зупинився над Білим Іклом. Собака глухо загарчав на це страховидло, пильно стежачи за його руками. Одна з них витяглася і почала спускатись йому на голову. Гарчання стало дужче й грізніше. Рука поволі спускалась. Пригінаючись, Біле Ікло злостиво дивився на неї, гарчання його щораз коротшало, віддих частішав, аж урешті він рвонувся, щоб схопити ворога зубами. Але в ту ж мить рука сіпнулась назад, і зуби, схопивши повітря, голосно клацнули. Красень Сміт злякався й розлютився. Індіанець ударив Білого Ікла по голові, і той припав до землі, виявляючи покору.

Біле Ікло підозріливо стежив за кожним рухом. Він побачив, що Красень Сміт пішов кудись, але скоро повернувся з грубим дрючком. Сивий Бобер передав йому кінець ременя. Красень Сміт зібрався йти. Ремінь напнувся. Біле Ікло, однак, не рушав з місця. Сивий Бобер ударив його скількись там разів, щоб примусити звестись на ноги. Біле Ікло послухався, та раптом скочив на чужого чоловіка, що тягнув його. Красень Сміт не відсахнувся, він сподівався цього нападу. Змахнувши дрючком, він спинив Білого Ікла на півдорозі й збив з ніг. Сивий Бобер засміявся й похвально кивнув головою. Красень Сміт знов натягнув ременя, і Біле Ікло, приглушений дрючком, кульгувато звівся на ноги.

Вдруге він не кинувся. Доволі було йому й одного такого удару, аби пересвідчитись, що білий бог уміє орудувати палицею. Та й Біле Ікло був розумний і не брався змагатися проти неминучого. Підібгавши хвоста, з тихим гарчанням понуро пішов він за Красенем Смітом, що скоса поглядав на нього і тримав дрючка напоготові.

Повернувшись до форту, новий хазяїн міцно його прив’язав і пішов спати. Біле Ікло перечекав годину, а тоді взявся зубами за ременя й через десять секунд був уже на волі. Зуби його не зле попрацювали: він перегриз ременя навскіс так рівненько, наче ножем перетяв. Глянувши на форт, Біле Ікло наїжився, загарчав і потрухцював назад до вігвама Сивого Бобра. Він не мав бути вірний тому чужому страшному богові. Він віддав себе Сивому Боброві й гадав, що й досі йому належить.

Другого дня повторилось те, що було напередодні тільки з маленькою відмінністю. Сивий Бобер знову прив’язав його ременем, а вранці повернув Кра-сеневі Сміту. Але тут і вийшла відмінність. Красень Сміт дав йому доброго прочухана. Біле Ікло був міцно прив’язаний і не міг скаженіти, скільки сам хотів, а кару таки мусив витерпіти. Батіг і дрючок працювали навперемінки, і зроду ще Біле Ікло не терпів такого немилосердного побою. Навіть коли ще ото малого його відчухрав був страшенно Сивий Бобер, і то було жартом супроти теперішнього покарання.

Красень Сміт відчував неймовірну насолоду, ніби пронизував свою жертву поглядом, очі йому тьмяно виблискували, коли він замахувався дрючком чи батогом і слухав, як скавучить з болю Ікло, як безпорадно скиглить і гарчить. Красень Сміт був жорстокий, як і всі боягузи. Звичайно плазував і запобігав перед дужими, терплячи від них бійку й лайку, а мстився за це на слабших створіннях. Кожне любить панувати, і Красень Сміт не був винятком. Але що йому не судилось панувати над ближніми своїми, він панував над слабшими створіннями й мстив-ся на них за своє життя. Проте Красень Сміт не сам себе створив таким, тим-то шкода його й винуватити. Він прийшов у цей світ з потворним тілом і ницою душею, а життя обійшлося з ним суворо й не виправило його.

Попередня
-= 47 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!