Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Біле Ікло

Все це не могло не вплинути на Білого Ікла. На плечах і на зашийку йому наїжилась уся шерсть. Тім Кінен востаннє підштовхнув Черокі й відступив назад. Бульдог, хутко чалапаючи на своїх коротких ногах, пробіг кілька кроків за інерцією, а тоді ще трохи з власної волі. В цю мить Біле Ікло кинувся на нього. Юрба захоплено закричала. Біле Ікло, наче кіт, перелетів відстань, що розділяла його від противника, і так само по-котячому рвонув його зубами й відскочив убік.

Позад вуха у бульдога, на товстій його шиї виступила кров. Неначе не помічаючи цього, він кинувся й побіг за Б тим Іклом. Прудкість з одного боку й спокійна впертість із іншого захопили глядачів. Почали по-новій закладатися, і ставки більшали. Біле Ікло усе наскакував, рвав і безборонно відбігав назад, а його чудернацький супротивник усе бігав за ним — не дуже швидко, але й не помалу, спокійно й рішуче, з якимсь мовби діловим виглядом. У його манері відчувалось, що він має певну мету і що нічому в світі не відвернути його від неї.

Це знати було з усього, що він робив, і саме тому Біле Ікло спантеличився. Зроду він не бачив такого собаки. Ніякого тобі волосся на шкірі, шерсть куценька, що зовсім не боронить від укусів. А де те густе хутро, що в’язло в зубах Білому Іклу, коли він бився з собаками своєї породи? Шкіра в цього собаки м’яка, зуби вільно вгороджувалися йому в тіло, і він зовсім начебто не здатний оборонитись. Була ще одна дивна річ — цей пес не скавулів, як звичайно інші собаки, що з ними Білому Іклу доводилося битись. Бульдог тільки тихенько гарчав і мовчки терпів його зуби, хоч не переставав ні на одну мить за ним бігти.

Черокі не був дуже млявий. Він обертався й звивався досить швидко, але жодного разу не міг схопити Білого Ікла. І це його теж спантеличило. Ніколи ще він не бився так, щоб не схопитися із собакою, — зазвичай обидва собаки намагаються одразу зітнутись. А цей його супротивник увесь час тримався на віддалі, метлявсь туди-сюди і ухилявся від нього. І навіть, схопивши Черокі зубами, він зараз же розтуляв зуби й відскакував.

Білому Іклу все не щастило схопити бульдога за м’яке місце на горлі. Черокі був дуже низенький, та й заважали його масивні щелепи. Тим часом, однак, Біле Ікло був майже зовсім не подряпаний, а в бульдога на тілі ран ставало дедалі більше. Шия й голова йому були порвані з обох боків, з ран точилася кров. Але Черокі нічим не виявляв, що це його турбувало, і бігав собі безперестану за Білим Іклом. Тільки раз він якось нерішуче спинився й кліпнув на глядачів: помахуючи своїм цурпалком хвоста, він хотів сказати їм, що ладен і далі битись.

У цю мить Біле Ікло наскочив і рвонув йому рештки вуха. Вже трохи розсердившись, Черокі знов шарпнувся в погоню, бігаючи всередині того кола, що робив Біле Ікло, й силкуючись схопити його своєю мертвою хваткою за горло. Раз він тільки на волосинку схибив. Під схвальні вигуки глядачів Біле Ікло жваво відскочив у протилежний бік, лише тим і ухилившись від небезпеки.

Час минав. Біле Ікло налітав, ухилявся, насідав, відскакував, рвав. А бульдог понуро й певно все біг за ним. Рано чи пізно він свого доскочить і, схопивши супротивника за горло, забезпечить собі перемогу. Поки що ж він терпляче зносив усе. Замість вух йому висіли якісь китиці, на шиї й на плечах видніли десятки ран від іклів, навіть губи були покусані й у крові — він не міг устерегтися й оборонитись проти блискавичних наскоків ворога.

Раз у раз силкувався Біле Ікло збити Черокі з ніг, але занадто вже різнилися вони зростом: бульдог був дуже низький і присадкуватий. Білому Іклу видалось, що випала слушна нагода. Крутнувшись різко в протилежний бік, він скористався моментом, коли повільніший Черокі виставив незахищене плече і налетів на ворога. Однак його плече виявилося значно вище за супротивникове, а він ударив з такою силою, що не встояв сам і перелетів через бульдога. За весь час його боїв люди оце вперше побачили, що він не втримався на ногах. Його тіло в повітрі по-котячому вивернулося, і тільки завдяки цьому не впав він навзнак на землю. Він важко вдарився боком і за хвильку вже скочив на ноги. Та якраз у цю мить Черокі встиг схопити його зубами за горло.

Схопив він не зовсім вдало, бо занизько, коло грудей, але вже зубів не розтуляв. Біле Ікло несамовито закидався з боку в бік, намагаючись струснути з себе бульдога. Цей тягар, що волочився за ним, доводив його до сказу. Він зв’язував Білого Ікла й не давав вільно рухатись. Це було наче пастка, і весь його інстинкт обурювався й повставав проти неї. Кілька хвилин він був зовсім як божевільний. Уся його життєва сила згуртувалася в ньому. Тіло його посіла невситима жадоба жити. Здоровий розум десь зник, так, неначе зовсім не стало мозку. Усе поглинув сліпий порив жити й рухатись, — насамперед рухатись і далі рухатись, бо саме в русі виявляється життя.

Попередня
-= 51 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!