Слава ЗСУ!

Камінний Септ наїжачився обороною і відчиняти браму не збирався, та коли сотник на воротях побачив, хто до них їде, то розчахнув бічну потерну.

— Як вам тут ведеться з харчами? — спитав Том, коли увійшов досередини.

— Та нівроку. Допіру важче було. А оце нещодавно Мисливець пригнав отару овець, та й через Чорноводу торгуємо потроху. Щастить, що на південь від річки врожаю не спалили. Щоправда, навколо тиняється чимало таких, що раді забрати усе до останньої зернини. Одного дня тут тобі вовки, іншого — Блазні. Хто не шукає хліба, той лізе грабувати чи жінок ґвалтувати. А кому не треба золота й дівок, той шукає клятого Крулеріза. Подейкують, він вислизнув у князя Едмура просто між пальців.

— Князя Едмура?! — перепитав, насупившись, Лим. — То що, князь Гостер помер?

— Може, й не помер, та вже наставляється. А чи Ланістер не до Чорноводи тікає, як гадаєш? Тудою ж до Король-Берега найшвидше. Мисливець божиться, що саме туди він і поткнеться.

Не чекаючи на відповідь, сотник продовжив:

— Він і хортів з собою взяв, понюхати. Якщо пан Хайме десь неподалік, вони його винюхають. Я сам бачив, як ті хорти ведмедя на клапті шматують. Цікаво, а чи лев’яча кров їм смакуватиме?

— З трупу, подертого на клапті, зиску ніякого, — зауважив Лим. — Мисливець мав би розуміти, якщо не конче дурний.

— Коли прийшли західняки, то зґвалтували дружину і сестру Мисливця, спалили йому врожай, з’їли половину його овець, а іншу половину порубали задля розваги. Убили шістьох собак, а трупи вкинули до криниці. Не знаю, кому як, а йому нема кращої втіхи, ніж подертий труп Крулеріза. Та й мені теж.

— Краще йому цього не робити, — наполягав Лим. — Кажу тобі, дурню — не варто!

Ар’я їхала між Гарвіном та Анжеєм вулицями, де колись бився її батько. На пагорбі вона побачила септ, а під ним — міцний дитинець сірого каменю, трохи замалий для тутешнього містечка. Утім, кожен третій будинок, який вони минали, перетворився на зчорнілу шкаралупу, та й людей навколо не виднілося.

— Невже тутешні міщани усі мертві?

— Та ні, лишень поховалися.

Анжей вказав на двох лучників, що сиділи на даху, і кількох замурзаних хлопчаків, які порпалися у кам’яній руїні — колишній місцевій пивниці. Трохи далі тутешній пекар розчахнув віконниці й загорлав вітання до Лима. На його голос зі своїх схованок повизирали інші люди, і скоро навколо прибульців закипіло життя.

На базарному майдані посеред міста стояв водограй у подобі пструга в стрибку, що бризкав водою в мілку водойму. Коло нього жінки наповнювали цебра та глеки. За кілька кроків на рипливих дерев’яних стовпах висіло з тузінь залізних кліток. «Воронячі клітки» — упізнала їх Ар’я. Та гайвороння у них не сиділо, а клопоталося ззовні кліток на прутті або хлюпалося у воді. А в самих клітках сиділи люди.

Побачивши їх, Лим натягнув повід і насупився.

— А це що в біса таке?

— Правосуд, — відповіла одна з жінок коло водойми.

— Вам бракує добрих конопляних зашморгів, абощо?

— Це зроблено з наказу пана Вілберта? — запитав Том.

У відповідь йому зареготав якийсь чолов’яга.

— Леви вбили пана Вілберта ще з рік тому. А синочки його нагулюють жиру на заході з Молодим Вовком. Гадаєш, їм не байдуже до таких, як ми? Оцих вовків схопив Мисливець.

«Вовків!» Ар’ї аж заціпило, спиною поповз холод. «Це ж люди Роббові та батькові.» Вона відчула потяг до кліток і наблизилася. Пруття не дозволяло бранцям ані сидіти, ані крутитися — вони мусили стояти голі, відкриті сонцю, вітру та дощу. В перших трьох клітках знаходилися мерці — круки-падлоїди видзьобали їм очі, але порожні очниці, здавалося, стежили за нею. Четвертий бранець у шерезі ворухнувся, коли Ар’я його минала. Кущувату бороду навколо рота вкривала кров та мухи. Коли він заговорив, мушва здійнялася хмарою в повітря і задзижчала навколо голови.

— Води… — захрипів він. — Благаю… пити…

Чоловік у наступній клітці розплющив очі на його голос.

— Сюди… — мовив він. — Сюди… мені…

То був старий з сивою бородою та лисою головою, помережаною від віку бурими плямами.

За старим у клітці висів ще один мрець — рудобородий здоровань, у якого ліве вухо та скроню вкривала сіра гнійна пов’язка. Та найгірше в нього коїлося між ніг, де від усього причандалля лишилася чорна дірка з кіркою засохлої крові, якою повзали трупні черви.

Наступним був чималий товстун, для якого клітка виявилася замалою — самі боги відали, як його до неї запхали. Залізо боляче уп’ялося товстунові у черево, між пруттям назовні вичавилися жирні кавалки плоті. За довгі дні під палючим сонцем чолов’яга спікся від голови до п’ят на болісне червоне м’ясо. Коли він посовався у клітці, та зарипіла і загойдалася. Ар’я побачила бліді смуги там, де пруття затуляло шкіру від сонця.