Слава ЗСУ!

Чолов’яга схилив голову. Верхівка її була вже лиса.

— Мосьпане Правице, — відповів він.

— Ви поплутали. Правиця Короля — то мій батько. А я тепер, на жаль, лише мізинець на правиці.

— Ви знову злетите вгору, цього я певний. Така людина, що вже казати… Моя мила панна Шая розповідає, що ви тепер одружені. Шкода, не покликали мене раніше — я б мав за велику честь співати на вашому весіллі.

— От чого моїй дружині бракує, то це ваших пісень, — буркнув Тиріон. — Щодо Шаї, то ми обидва знаємо, яка з неї панна. Буду вдячний, якщо ви не згадуватимете уголос її ім’я.

— Як накажуть пан Правиця, — мовив Симон.

Коли Тиріон бачив співця востаннє, той від кожного суворого слова аж пітнів і трусився. Та скидалося, що відтоді він десь надибав дещицю хоробрості. «Майже напевне, на дінці кухля.» А може, то сам Тиріон був винуватий у його зухвалості. «Я йому погрожував, але не здійснив, що обіцяв. Ось він тепер і має мене за брехливого пса без зубів.»

Тиріон зітхнув і продовжив:

— Мені розповідали, що ви дуже обдарований співець.

— Ви шануєте мене великою ласкою, мосьпане.

Тиріон посміхнувся.

— Гадаю, вам час потішити вашими співами Вільні Міста. У Браавосі, Пентосі, Лисі дуже шанують пісенне мистецтво і виявляють велику щедрість до тих, хто майстерно ним володіє.

Він зробив ковток вина. Вино було гидке на смак, зате міцне.

— А найкраще — рушайте співати у всіх дев’яти містах. Хіба можна позбавляти якесь із них утіхи від вашого співу? Року в кожному місті цілком вистачить.

Він сягнув до кишені киреї, де було заховане золото.

— Наразі пришиби зачинено, і ви муситимете їхати до Сутіндолу, аби сісти на корабель. Та мій Брон знайде вам коня, а я матиму за честь відшкодувати витрати на дорогу…

— Але ж, мосьпане, — заперечив співець, — ви й самі ще не чули моїх пісень. Послухайте хоч хвилинку, благаю!

Пальці вправно забігали струнами цимбал, і тиха солодка музика наповнила льох. Далі Симон почав співати.

Їхав містом пан всевладний

З пагорба високого.

Покохав він, неоглядний,

Кралю чорноокую.

Краля голову задурить —

Згинеш без меча і трунку.

Бо ніщо — палац і уряд

Проти дівчини цілунку.

— Там є ще вірші, — мовив пісняр, перериваючись. — І чимало. А особливо гарний, як на мене, вийшов приспів: «Руки тії золотії холодом лякають, а дівочі теплі руки серце зігрівають…»

— Годі! — Тиріон вислизнув рукою з-під киреї. В руці було порожньо. — Не хочу більше чути цієї пісні. Ніколи.

— Справді? — Симон Срібноязикий відклав цимбали і сьорбнув вина. — Шкода. Втім, «кожній людині — своя пісня» — казав старий майстер, в якого я навчався музики. Може, комусь іншому вона смакуватиме краще. Скажімо, пані королеві, а чи й вашому ясновельможному батькові.

Тиріон почухав рубця на місці носа і відповів:

— Панотець не мають часу на співців, а моя сестра не така до них щедра, як хтось гадає. Мудра людина може заробити більше з мовчанки, ніж зі співу.

Ясніше висловитися він не міг, і Симон швидко зрозумів натяк.

— Моя ціна не видасться вам надмірною, ласкавий пане.

— Добре чути. — Чомусь Тиріонові здалося, що тридцятьма драконами він тут не відбудеться. — То кажіть уже!

— На весільному бенкеті короля Джофрі, — мовив Симон, — має відбутися змагання співців.

— Так. А ще там будуть штукарі, стрибуни, блазні та ведмеді-танцюристи.

— Ведмідь буде лише один, мосьпане, — зауважив Симон, який, вочевидь, виявив до приготувань Серсеї більше цікавості, ніж сам Тиріон, — зате співців аж семеро. Гальєн із Кия, Бетанія Диво-Пальці, Аемон Костян, Аларік з Ейзена, Гаміш-Арфіст, Коліо Квайніс, Орланд зі Старограду — ось їх скільки змагатиметься за визолочену лютню зі срібними струнами… а тому, хто перевершив у своєму ремеслі кожного з них, із якогось дива навіть запрошення не надіслали.

— Ану ж вгадаю, кому: Симонові Срібноязикому?

Симон усміхнувся скромною посмішкою.

— Я ж не аби чого вихваляюся. Я готовий показати, довести хоч перед королем, а хоч перед усім двором. Гаміш — старий, вже й забуває, що він співає… а отой Коліо — куди він пнеться зі своєю тирошійською вимовою? Дякуйте, якщо втямите хоч одне слово з трьох!

— Бенкет улаштовує моя сестра. Навіть якби я зміг видурити вам запрошення, вийшло б якось незугарно. Адже у Семицарстві — сім королівств, у вірі — сім обітниць і сім спокус, на учті — сімдесят сім страв… і раптом вісім співців? Що на це скаже верховний септон?