Слава ЗСУ!

Він торкнувся кулаком грудей і проказав:

— Роберта вбито, але держава живе. Поки живемо ми — її захисники.

— Та невже? — пирхнув Хорт. — Що тобі до тієї держави, Дондаріоне? Вона тобі мамця, чи може, любка-голубка?

«Дондаріоне?!» Але ж Берік Дондаріон колись був гарний на вроду, в нього навіть закохалася Сансина подружка Джейна. Та зараз навіть така сліпа курка, як Джейна Пул, не назвала б його вродливим. Ар’я придивилася ретельніше і вгледіла рештки розгалузистої блискавки на потрісканій поливі панцира.

— Скеля, кущик та канава — то й уся твоя держава, — кепкував тим часом Хорт. — Хіба скелю варто захищати? Робертові до скель було байдуже. Якщо він не міг щось уграти, уполювати чи випити, воно його не цікавило. Так само він начхав би й на вас. Велике діло — ще одні хвацькі компанійці!

Печерою пролетів спалах гніву.

— Ще раз назвеш нас тим іменем, собако — проковтнеш власного язика! — Лим витяг із піхов меча.

Хорт зиркнув на його клинка зневажливо.

— Оце так звитяжець — із голим мечем на зв’язаного бранця! А ти мене розв’яжи — тоді й подивимося, хто тут хоробрий.

Він кинув погляд за спину на Скаженого Мисливця.

— Може, ти? Чи ти лишив усю хоробрість на псярні?

— Ще дещицю маю. А тебе мав би лишити у воронячій клітці. — Мисливець витяг ножа. — Може, досі не пізно.

Хорт зареготав йому просто в обличчя.

— Ми всі тут браття, — оголосив Торос Мирійський. — Святі брати, присяжні воїни держави, слуги Господу нашому так само, як один одному.

— Безкороговне братство. — Том Семиструнний смикнув струну цимбал. — Лицарі печерного пагорба.

— Лицарі?! — Клеган вимовив це слово, наче брудну лайку. — Нехай Дондаріон — лицар. Та з вашого кубла злодюг і збіглих з війська боягузів такі ж лицарі, як із купи мого гівна.

— Кожен лицар може висвятити іншого, — мовило опудало, що колись було Беріком Дондаріоном. — Кожен із тих, кого ти бачиш, відчув дотик меча на плечі. Ми всіма забуті, та самі свого обов’язку не забули.

— Відпустіть на волю, і я теж про вас забуду, — скреготнув Клеган. — Та якщо намірилися убивати, то беріться вже до справи. Забрали меча, забрали коня, золото — забирайте і життя. Аби збавили од вашого побожного бекання.

— Жити тобі вже недовго, собако, — пообіцяв Торос, — але ми тебе не вб’ємо, а стратимо за вироком правого суду.

— Еге ж, — додав Скажений Мисливець, — ти й не заслужив такої милості за скоєне твоїми друзяками. У Стригалях і Мартоплясовому Броді такі, як ти, ґвалтували дівчаток шести-семи років, а немовлят відривали від цицьки і рубали навпіл на очах матерів. А ще кличете себе левами! Та жоден звір на таке не здатен!

— Я не був ані у Стригалях, ані у Мартоплясовому Броді, — відповів Хорт. — Покладіть ваших мертвих дітей перед іншим порогом.

Відповів йому Торос.

— Невже ти заперечуватимеш, що дім Клеган стоїть на трупах дітей? Я бачив, як принца Аегона та принцесу Раеніс поклали перед Залізним Престолом. Замість твоїх потворних псів ти мав би носити на щиті двох скривавлених немовлят.

Хорт смикнув кутом рота.

— Ти, часом, не плутаєш мене з моїм братом? Чи для тебе Клеганом уродився — лиходієм зробився?

— Лиходіями робляться, коли убивають невинних.

— То кого ж я вбив?

— Князя Лотара Зорника і пана Гладена Вильда, — відповів Гарвін.

— Моїх братів Лістера та Ленокса! — оголосив Джак-Щасливець.

— Добродія Бека і мельниченка Муджа з Долин-Гаю! — вигукнула якась стара з пітьми.

— Веселикову вдовицю, соковиту молодицю, — додав Зеленоборід.

— Септонів у Баюрі.

— Пана Андрія Карлтона. Його зброєносця Лукаса Коріняка. Усіх чоловіків, жінок і дітей у Дикар-Камені та Млині-на-Повхових-Пологах.

— Пана Дідина та його пані, добрих заможних господарів.

Далі рахунок підхопив Том Семиструнний:

— Алина з Зимосічі, Йота Прудкостріла, Коротуна Мата і його сестру Ранду, Дебелого Рина. Пана Ормонда. Пана Дулю. Баша з Морії, Баша з Прямолісся, Старого Баша і Баша з Шамристого Гаю. Сліпого Вила Стругача. Доброчесну Маерію і Маерію-хвойду. Бекку-хлібопічку. Пана Раймуна Даррі, старого князя Даррі, малого князя Даррі. Байстрюка Бракенського. Стрільника Вила. Гарслея. Бабу Нолю…

— Та годі вже! — Обличчя Хорта аж кривило з гніву. — Чого ви галасуєте? На біса ви мені кажете ті імена? Що то за люди?

— Люди, — відповів князь Берік. — Чесні й підлі, молоді й старі, добрі та погані. Їхні груди простромили ланістерівські списи, а животи розпанахали ланістерівські мечі.

— Я їм у животи свого меча не пхав. Хто скаже інакше, той клятий брехун.