Слава ЗСУ!

— Ваш пан батько роблять нам велику ласку, — відповів її син. — Чекатиму на розмову з гарячим нетерпінням.

Лотар уклонився, поцілував руку королеви і відійшов, а тим часом ще з десяток людей вже купчилося, аби й собі звернутися до короля. Робб побалакав із кожним — одному подякував, іншому посміхнувся, усім віддав належне. Лише коли останній з них отримав свою частку уваги, Робб обернувся до матері.

— Ми мусимо про дещо побалакати. Чи не пройдете зі мною?

— Якщо така воля вашої милості.

— Я вам не наказую, пані матінко.

— Тоді матиму за радість.

Від свого повернення до Водоплину син ставився до неї чемно та ласкаво, але дуже рідко шукав розмови. Та якщо йому краще велося з молодою королевою, то не їй було заперечувати. «Джейна хоч уміє викликати в нього посмішку. А мені нема чим поділитися з сином, окрім скорботи.» Кетлін здавалося, що і товариство братів дружини — юного зброєносця Ролама та нового хорунжого при війську, пана Райнальда — також тішило Робба. «Вони обійняли місця тих, кого він втратив» — усвідомила Кетлін, коли побачила їх разом. — «Ролам тепер йому за Брана, а Райнальд — почасти за Теона, почасти за Джона Сніговія.» Лише поруч із Вестерлінами вона бачила на обличчі Робба усмішку і чула його сміх — такий, яким він сміявся ще хлопчиною. Для всіх інших він завжди лишався Королем-на-Півночі з головою, обтяженою короною навіть тоді, коли не мав на чолі самої корони.

Робб ніжно поцілував дружину, пообіцяв супроводити її до покоїв і пішов розмовляти з паніматкою. Ноги принесли обох до божегаю.

— Здається, Лотар налаштувався на дружній лад. Це дарує надію, бо Фреї конче нам потрібні.

— Ми не знаємо насправді, чи вони повернуться, чи ні.

Він кивнув, обличчя його спохмурніло, а плечі згорбилися. Серце Кетлін тьохнуло у грудях і полинуло до сина. «Корона пригинає його до землі, чавить і нищить» — подумала вона. — «Він так прагне бути добрим королем, хоробрим і чесним, мудрим і вдатним. Але тягар королівського вінця — не для юного хлопчика.» Робб силувався, як міг, але один за одним на нього падали болісні, безжальні удари. Коли надійшла звістка про битву при Сутіндолі, де князь Рандил Тарлі ущент розбив Робета Гловера та Гелмана Толгарта, Робб мав би лютувати, але натомість витріщився на прибулих, не вірячи своїм вухам, і спитав:

— При Сутіндолі коло вузького моря? Навіщо вони попхалися до Сутіндолу? Чого вони там шукали? — І струснув головою, наче відганяючи оману. — Третину мого пішого війська втрачено, і де? При Сутіндолі?!

— Раніше залізняки захопили мій замок, а тепер Ланістери — мого брата, — мовив Галбарт Гловер голосом, повним відчаю.

Робет Гловер пережив битву, але трохи згодом був пійманий неподалік від королівського гостинця.

— Ненадовго, — пообіцяв її син. — Я віддам на обмін Мартина Ланістера. Князь Тайвин муситиме погодитися, хоча б заради свого брата.

Мартин був сином пана Кевана, близнюком Вілема, підступно зарізаного князем Карстарком. Кетлін знала, що те криваве свавілля досі затьмарює розум її сина. Він потроїв варту коло Мартина, і все ж непокоївся про його життя.

— Я мав би зміняти Крулеріза на Сансу, коли ви уперше мене просили, — мовив Робб, крокуючи проходом. — Якби я запропонував її за дружину Лицареві Квітів, Тирели зараз могли бути з нами, а не з Джофрі. Я мусив би про це подумати.

— Ти думав про битви, і то доречно. Адже навіть король не у змозі дбати одразу про все.

— Битви, — буркнув Робб, виводячи матір під дерева. — Я переміг у всіх битвах, а війну чомусь програю.

Він зиркнув угору, наче шукаючи відповіді на небі.

— Залізняки сидять у Зимосічі. У Калин-Копі теж. Батько мертві, а з ними Бран та Рікон. Можливо, Ар’я. А тепер і ваш батько.

Кетлін не могла дозволити, щоб сина зламав відчай. Надто добре вона знала смак цього трунку.

— Мій батько помирав дуже довго, і ти не мав змоги цього змінити. Тобі, Роббе, справді траплялося робити помилки. Але хто з королів їх уникнув? Нед пишався б тобою.

— Пані матінко… ви мусите дещо знати.

Серце Кетлін тьохнуло і завмерло. «Щось таке, про що йому страшно казати. Про що він не хоче згадувати.» На думку їй спадала лише Брієнна та доручена їй справа.

— Про Крулеріза?

— Ні. Про Сансу.

«Вона мертва» — негайно подумала Кетлін. — «Брієнна зазнала поразки, Хайме загинув, і Серсея на знак помсти скарала мою любу дівчинку.» На якусь мить їй заціпило мову.

— Її… більше нема, Роббе?

— Нема?! — Він витріщився зачудовано, а тоді отямився. — О ні, матінко, ні! Її не скривдили, тобто не так, її лише… минулої ночі прилетів крук, та я не міг вам сказати, не зважувався, доки ваш батько князь не знайде вічний спокій у річці.