Слава ЗСУ!

— Але ж пан батько були другом Нічної Варти, а пан дядько і досі перший розвідник! Дядько можуть знати, де живе триокий гайворон. І Джон теж у замку Чорному!

Бран плекав палку надію знову побачити і Джона, і їхнього дядька. Останні чорні братчики, що відвідували Зимосіч, розповіли, що Бенджен Старк зник у розвідці. Але ж дотепер він мав уже знайти зворотній шлях!

— Ось побачите, Варта навіть дасть нам коней! — наполягав Бран.

— Тихо! — Йоджен затінив очі долонею і спрямував погляд на західне сонце. — Дивіться! Там щось є… здається, вершник. Бачите?

Бран теж затінив очі, але мусив ще й примружитися. Спершу він нічого не побачив, але потім його увагу привернув якийсь рух; Бран був подумав, що то Літо, але скоро упевнився у своїй помилці. «То вершник на коні.» Але надто далеко, щоб роздивитися.

— Ходор? — Ходор теж приставив долоню до лоба, та дивився у зовсім інший бік. — Ходор?

— Не надто поспішає, — зауважила Мейра, — та здається, їде все ж сюди, до цього села.

— Краще нам сховатися досередини. Не варто траплятися йому на очі, — додав Йоджен.

— Там коло села Літо! — заперечив Бран.

— Літо дасть собі ради, — відповіла Мейра. — То ж лише один вершник на втомленому коні.

Коли вони поверталися з даху на поверх, на камені впало кілька важких крапель дощу. Відступ під дах виявився вчасним — за якусь хвилину з неба вперіщила злива. Навіть крізь товсті стіни було чутно, як вона батожить поверхню озера. Загін розсівся на підлозі круглої порожньої світлиці; навколо потроху збирався морок. Північний балкон дивився на покинуте село; Мейра підповзла на животі подивитися через озеро, що сталося з вершником.

— Сховався від дощу серед руїн корчми, — розповіла вона, коли повернулася. — Здається, розкладає вогонь у комині.

— Якби ж і нам вогонь, — замріявся Бран. — Чогось я змерз. Я бачив унизу поламані меблі. Хай би Ходор їх порубав — запалили б вогнище і зігрілися.

Ходорові думка сподобалася.

— Ходор, — мовив він з боязкою надією.

Але Йоджен захитав головою.

— Ні, де вогонь — там дим. А дим із цієї вежі видно за багато верст.

— Якщо є кому дивитися, — заперечила його сестра.

— У селі є людина.

— Лише одна людина!

— Навіть однієї людини досить, аби віддати Брана до рук його ворогів. Ми ще маємо пів-качки від учора. Попоїмо, та й спати. На ранок вершник поїде своєю дорогою, а ми — своєю.

Йоджен переміг у суперечці — він перемагав завжди. Мейра розділила качку між чотирма їдцями. Качку вона спіймала сіткою напередодні — злякала з болота і вхопила в польоті. Холодною птаха не смакувала так, як гарячою та хрусткою просто з рожна, та все ж голод пригамувала. Бран і Мейра розділили грудку, Йоджен з’їв стегенце, а Ходор жадібно строщив крильце та ніжку, бурмочучи «Ходор» і злизуючи жир з пальців після кожного укусу. Була Бранова черга розповідати казку, і він потішив слухачів оповідкою про ще одного Брандона Старка — того, якого звали Брандоном Корабельником, і який відплив у західне море, щоб ніколи не повернутися.

Коли качка та оповідка скінчилися, вже звечоріло. Дощ лупив без упину. Бранові стало цікаво, чи далеко побіг Літо і чи вполював він оленя. Сірі тіні наповнили вежу; за ними прийшла темрява. Ходор занепокоївся, почав блукати світлицею: крокував уздовж круглих стін, щоразу зупинявся коло нужника і витріщався у нього, наче забуваючи, що там таке. Йоджен стояв коло північного балкону, схований тінями — видивлявся у ніч і дощ. Десь на півночі небо розірвала блискавка, на мить висвітлила нутрощі вежі. Ходор підстрибнув і скрикнув злякано. Бран порахував до восьми, поки чекав на грім. А коли нарешті гримнуло, Ходор щосили заволав:

— Ходор!

«Хоч би Літо не злякався» — подумав Бран. Собаки на псярні Зимосічі у грозу завжди бісилися з переляку, ось як Ходор. — «Треба піти його заспокоїти…»

Знову сяйнула блискавка, і цього разу гримнуло на «шість».

— Ходор! — знову заревів Ходор. — ХОДОР! ХОДОР!

Він ухопив меча, ніби хотів битися проти бурі. Йоджен поспіхом проказав:

— Сиди тихо, Ходоре! Бране, накажи йому не галасувати. Мейро, зможеш забрати в нього меча?

— Спробую.

— Ходоре, мовчи! — наказав Бран. — Сиди тихо! Годі тобі ходорувати. Сядь і замовкни.

— Ходор? — Меча Ходор віддав Мейрі зі своєю звичною покірністю, але обличчя велетня мінилося занепокоєнням.

Йоджен знову обернувся у темряву, і всі почули, як він стиха зойкнув.

— Що там таке? — запитала Мейра.

— У селі люди! Багато!

— Але ж був лише один!

— Ці інші. Вони озброєні. Я бачив сокиру і кілька списів. — Уперше, відколи Бран почув голос Йоджена, той говорив як маленький переляканий хлопчик. — Коли вдарила блискавка, я бачив, як вони скрадаються між дерев.