Слава ЗСУ!

— Що це таке, дядьку?

«Книжка.» Сансі стало цікаво, чи не ворушить Джофрі своїми товстими губами-хробаками, коли намагається читати.

— Писана великим маестром Каефом історія царювань Даерона Юного Дракона, Баелора Блаженного, Аегона Негідного і Даерона Ласкавого, — відповів її коротун-чоловік.

— Таку книгу, ваша милосте, має прочитати кожен король, — додав пан Кеван.

— Мій батько часу на книжки не гаяв. — Джофрі штовхнув товсту книгу через стіл. — Якби ви, дядьку Бісе, менше читали ночами, ваша пані Санса могла б уже мати дитину в череві.

Король зареготав зі свого жарту… а коли сміється король, двір сміється разом із ним.

— Та не сумуй, Сансо! Коли королева Маргерія вже носитиме дитя, тоді я відвідаю і твою опочивальню. Треба ж показати моєму дядечку-коротуну, як це робиться!

Санса зашарілася і зиркнула на Тиріона у замішанні, боячись, що його відповідь спричинить таку ж бридку сварку, як попередня, про постілювання, на їхньому власному весіллі. Та карлик просто ковтнув вина, а разом із ним — і всі можливі відповіді.

Князь Мейс Тирел виніс наперед власний дарунок: велетенську золоту чару заввишки у три стопи з двома розкішно оздобленими вигнутими дужками і сімома гранями, блискучими від коштовного каміння.

— Сім граней позначають сім країв-королівств у Семицарстві вашої милості, — пояснив батько нареченої та показав, що на кожній грані викладено знак одного з великих домів: рубінового лева, смарагдову троянду, оніксового оленя, срібного пструга, сокола блакитного жаду, опалове сонце та перлового лютововка.

— Чарочка пречудова, — мовив Джофрі, — але доведеться збити звідси вовка і приладнати замість нього каракатицю.

Санса прикинулася, що не почула.

— Ми з Маргерією питимемо на бенкеті до дінця, мій добрий пане тестю.

Джофрі підняв чару над головою, аби всі побачили та замилувалися.

— Ця клята кінва заввишки з мене, — стиха пробурмотів Тиріон. — Джофові досить і половини, аби впасти під стіл.

«От і добре» — подумала Санса. — «Хай ще в’язи скрутить, як падатиме.»

Князь Тайвин дочекався останніх дарунків, аби після всіх піднести королю свій: меч-півторак у піхвах, зроблених з вишневого дерева, золота і масного червоного сап’яну, набитих золотими левовими головами. Санса помітила, що голови мають рубінові очі. Танцювальна палата принишкла, коли Джофрі витяг клинка з піхов і підніс над головою. Червоно-чорні рясиці на криці замерехтіли у вранішньому світлі.

— Неймовірна краса! — оголосив Матіс Рябин.

— Про такий меч співатимуть пісень, пане королю, — додав князь Рожвин.

— Меч, справді гідний вінценосної особи! — зауважив пан Кеван Ланістер.

В короля Джофрі на обличчі малювалося палке бажання зарубати когось тим мечем негайно і на місці. Він змахнув клинком у повітрі й зареготав.

— Величний меч мусить мати величне ім’я, адже так? То як мені його назвати!

Санса пригадала Лев’ячий Зуб, котрого Ар’я викинула у Тризуб, і Серцеїд, якого король змусив її цілувати перед битвою. Їй стало цікаво, чи не муситиме тепер Маргерія цілувати нового меча.

Гості тим часом почали вигукувати імена для нового клинка; Джофрі відкинув з десяток, доки не почув те, що йому сподобалося.

— Вдовиний Лемент! — скрикнув він. — О так, цим мечем я нароблю чимало удовиць!

Він знову змахнув клинком.

— А коли стану до бою з дядьком Станісом, то навпіл зломлю його чародійську залізяку!

Джоф рубонув згори донизу, примусивши пана Балона Лебедина поспіхом відступити, а гостей у палаті — зареготати з виразу на обличчі лицаря.

— Майте обережність, ваша милосте, — попередив пан Аддам Марбранд. — Валірійський булат небезпечно гострий.

— А наче я не знаю!

Джофрі свиснув Вдовиним Лементом у запеклому обіручному ударі просто по книзі, подарованій Тиріоном. Важка шкіряна обкладинка миттю репнула.

— Певно ж, гострий! Щоб я та не знав валірійського булату? Знаю, і в руках тримав!

З півдесятка ударів знадобилося йому, щоб перерубати товсту книгу навпіл; малий аж засапався і хапав ротом повітря. Санса відчувала, як мовчки лютує її чоловік. Пан Озмунд Кіптюг весело заволав:

— Молюся, щоб ви ніколи не звернули цю хижу зброю на мене, пане королю!

— То дивіться — не дайте мені приводу, любий пане лицарю!

Джофрі скинув вістрям меча зі столу шматок «Житіїв чотирьох королів» і ковзнув Вдовиним Лементом у піхви.

— Ваша милосте, — звернувся до нього пан Гарлан Тирел, — можливо, ви цього не знали, та на всьому Вестеросі було лише чотири примірники цієї книжки, яку Каеф власноруч прикрасив прегарними малюнками.