Слава ЗСУ!

106] «Я втямив, батьку, що доба от ця

107] Уразить несподіванкою злою

108] Мене, як необачного бійця.

109] Тож маю вигострить уваги зброю,

110] Щоб піснею не рідне лиш одне,

111] А й інших міст не посварить з собою.

112] Там, де провалля темне та сумне,

113] І на гори чудесній верховині,

114] З якої зір владарки взяв мене,

115] І тут, світило за світилом, нині, -

116] Я стільки взнав, що в глотку смак гіркий

117] У декого від слів моїх приплине,

118] І якщо я - друг правди боязкий,

119] Боюсь не жити в людстві молодому,

120] Що наші древніми назве віки».

121] І світло усміхом у скарбі тому,

122] Що я знайшов тут, спалахнуло вмить,

123] Мов сонце у свічаді золотому,

124] І мовило: «Сумління, що тремтить

125] З гріхів своїх або чужих, сприймає

126] В твоїх словах, звичайно, тьму страхіть.

127] Зневаж брехання тих людців безкрає,

128] Все бачене хай пісня розповість, -

129] І хай свербить тому, хто чирку має!

130] Твій голос буде, як коли хто їсть

131] Спочатку неприємне, а пізніше,

132] Засвоєне, воно дає користь.

133] Твій буде крик, як вітер, найсильніше

134] Верхи вдаряти, щоб між них гуло,

135] І це тобі ще вищу шану впише.

136] Тому тобі й показано було

137] В цих сферах, на горі, у прірвах згаги

138] Лиш.духів, що у лаврах їх чоло.

139] Слухач своєї не спиня уваги

140] На прикладах, узятих з неясних

141] Джерел, що без довіри й без поваги,

142] І на ділах, не дуже голосних».

ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА

1] Блаженне змовкло дзеркало, кінчавши

2] На цім, я ж пробував на смак своє,

3] У солодощі гіркоту мішавши,

4] І та, що ввись вела чуття моє:

5] «Зміни гадки, згадай, що я, - сказала, -

6] При тім, від кого легшим все стає».

7] Я погляд звів на ту, що так втішала,

8] І вздрів любов таку в ясних очах,

9] Що враз німою мова в мене стала

10] Не тим, що нетвердий я у словах, -

11] А тим, що розум мій понад межею

12] Без вищих вожаїв загубить шлях.

13] Сказать лиш можу, що, втішавшись нею,

14] Не зв'язувалось почуття ніяк

15] Із пристрастей юрбою усією.

16] Одвічна радість полум'ям, однак,

17] Сіяла в Беатріче і, відбита,

18] Щасливила мене, як свята знак.

19] Мене скорила усмішка розлита,

20] Коли сказала: «Озирнись і чуй,

21] Бо втіха не в моїх очах лиш скрита».

22] Як інколи в обличчях всім в очу

23] Буває сила почуття такого,

24] Що душі коряться його мечу,

25] Так із палання сяєва святого

26] Збагнув я, зір на нім спинивши свій,

27] Що має він додати щось до цього.

28] І він сказав: «На гілці п'ятій цій

29] У дереві, що живиться в вершині,

30] Плодами вкриване в листві густій,

31] Блаженствують ті духи, що в тіснині

32] Якби жили між горя та біди,

33] Багатшали з їх діл би музи й нині.

34] Тож на хрестові плечі погляди:

35] На голос мій посуне їх лавина,

36] Мов миготливих блискавок ряди».

37] Й побачив я, як на ім'я Навіна

38] Майнув хрестом високий пломінь цей,

39] І мову, й рух ввібрала мить єдина.

40] Був названий великий Маккавей,

41] І сяєво вслід вогняним гірляндам

42] Кружляло, наче дзиґа у дітей.

43] Перед Великим Карлом та Орландом

44] В душі захоплень спалахнув мільярд:

45] От соколи, зразки шляхетним грандам!

46] Майнули ще Гульємо, Реноард

47] І герцог Готтіфред переді мною,

48] Хрестом ще перебіг Руберт Гвіскард.

49] Вмішавшись між юрбою вогняною,

50] Дух предка дав мені урозуміть,

51] Що й тут він славний піснею дзвінкою.

52] І я праворуч повернувсь на мить

53] Щоб з мови або рухів Беатріче

54] Збагнути, що повинен я чинить.

55] І в неї зір так сяяв мальовниче,

56] Так променисто, навіть перейшов

57] Він досі бачене в її обличчі.

58] І як із того, що вогонь основ

59] Тому, хто творить благо, все ясніша,

60] Він рух в чесноту осягнуть готов,

61] Так осягнув я, що дуга рівніша

62] Мене укупі з небом в вись знесла,

63] Бо я дививсь, як диво яскравіша.

64] І як збігає краска із чола

65] Та щік, і лиця знов стають сліпучі,

66] Коли красуня сором свій збула,

67] Так я зирнув, і очі невсипучі

68] Сказали, що мене прийняв терен

69] На шостій зірці, не такій блискучій.

70] Той смолоскип Юпітерів блажен