знайди книгу для душі...
109] Вона влилась у співи в ореолі,
110] А владарка, мов наречена та,
111] Незрушна, мовчазна, вдивлялась долі.
112] «Його до Пелікана чистота
113] На груди клала, і велике діло
114] Довірено йому було з хреста», -
115] Так владарка; і це їй зір одкрило,
116] Й вона в красу зоріння все своє
117] Рішуче втупила, невступно й сміло,
118] Мов той, хто дивиться, а в думці є,
119] Що зрить, як сонце тьма перемагає,
120] Бо зрить, як вкруг незримим все стає,
121] Так я дививсь на полум'я безкрає,
122] Коли почув: «Навіщо зір в очах
123] Сліпить, шукавши те, чого немає?
124] Як всі тіла, й моє - у праху прах,
125] Поки не будуть наші числа злиті
126] З тим, що судилось ввік у небесах.
127] Лиш двоє в два убори тут повиті,
128] Ті, що оце знеслись до полюсів,
129] Про що й розповіси в своєму світі».
130] І тут танок палаючих огнів
131] Змішався разом з мелодійним блиском
132] Троїстих найніжніших голосів,
133] Як перед труднощами або риском
134] Рух весел, що у вирі хвилі рвав,
135] На свист переривається встріч бризкам.
136] О страх який нараз мене обстав,
137] Коли я озирнувсь на Беатріче
138] І не уздрів її, хоча й стояв
139] Із нею поруч в світі, щаснім тричі!
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ШОСТА
1] Коли я знітився із зором згаслим,
2] То з пломеня, який його згасив,
3] Почув я голос, що звернувся з гаслом
4] До мене так: «Як зір твій осклянів,
5] Уражений із вигляду мойого,
6] То втішся хоч самим лиш звуком слів.
7] Тож починай: скажи мені, до чого
8] Летить душа твоя, й забудь свій страх,
9] Бо змерхнув зір твій, а не вмер од того.
10] У владарки ж, яка по всіх містах
11] Небесної держави йде з тобою,
12] Є вплив Ананіїних рук в очах».
13] Я мовив: «Ліки волею благою
14] Вже йдуть, коли у зір, як в отвір брам,
15] Вона ввійшла яскравістю яркою.
16] Найвищого святого блага храм -
17] То альфа і омега книг, що втішив
18] Себе я ними, бо любов зрю там».
19] Той самий голос, що оце потишив
20] Мій лютий біль в раптовій сліпоті,
21] Мене без запитань ще не залишив
22] І мовив: «Ще раз на сита густі
23] Я перевірю. Тож які підстави
24] Твоїй стрілі знайшлись в такій меті?»
25] І я: «Філософічні всі розправи
26] ] впливи, що з небес до нас летять,
27] Карби дали мені любові й слави;
28] Бо благо, як його за благо взять,
29] Вогні любові в'є, тим більш розквітлі,
30] Чим добрістю багатша благодать.
31] До сутності, яка палає в світлі
32] Сліпучому, а все те, що не в ній, -
33] Лиш промені від неї напівсвітлі,
34] Хай той свої зусилля основні
35] З великою любов'ю направляє,
36] Хто правду зрить, бо доказ в ній одній.
37] Цю правду розумову розстеляє
38] Той, хто мені довів, що ту любов
39] Найперше сутність вічна виявляє,
40] Це розстеля Творець світобудов:
41] «Я благо покажу тобі, як просиш», -
42] Мойсею мовлячи, щоб був готов.
43] Ти розстеляєш теж, коли підносиш
44] Про зміст найвищих таїн річ свою
45] За всіх глашатаїв гучноголосіш».
46] Почув: «Розсудок, звичний в вас в краю,
47] І тонша влада, згодна з ним, із грубим,
48] Для Бога бережуть любов твою,
49] А може, й інші струни в'яжуть з любим?
50] Скажи, щоб відповідь ясна була, -
51] Яким тебе любов кусає зубом?»
52] Святі думки Христового орла
53] Господнє показали спрямування,
54] Щоб і моя ним сповідь поплила.
55] І мовив я: «Усі ті мордування
56] До Бога серце благосне ведуть
57] І зміцнюють любові поривання.
58] Бо путь всесвітня, і моя вся путь,
59] І смерть його, мого життя заради,
60] Чого, як я, всі віруючі ждуть,
61] Що й сказані слова, й живі поради -
62] Все з хвиль любові ложної взяло
63] Мене на берег справжньої відради.
64] Зелене листя, що у ріст пішло
65] Навік в саду, вславляю я уроче, -
66] Мене з садівником воно звело».
67] Скінчив я, й задзвеніли найсолодше
68] З усіх усюдів хори: «Свят, свят, свят!»
69] І владарка їм вторила охоче.
70] Як сонце, зазирнувши до кімнат,
71] Розбудить сонних на приємнім ложі,
72] Все зливши морем променистих шат,
73] І враз пробудженим страшне й вороже
74] Все видається, й все не до пуття,
75] Аж поки їм свідомість не поможе, -