Слава ЗСУ!

36. «Любіть того...» - слова Ісуса перед смертю на хресті (Єванг.).

39-40. Бичем служать приклади любові, вуздою ж мають служити приклади покараної заздрості (див. далі, Ч. XIV).

62. Стіни розгрішних пожадань - тобто церкви.

106-129. «Була я сьєнка...» - Сапія, дружина Гінібальдо Сараччіні, тітка Провенцано Сальвані (див. прим. Ч. XI., 109-138), яка під час фатальної для нього битви при Колле ді Вальдельса раділа поразці своїх співгромадян.

109-110. Ім'я Сапія. - Це ім'я зіставляється з італійським прикметником savia (по-староіталійськи sapid), тобто «мудра».

122. Мов дрізд в одлигу... - натяк на італійську народну казку.

127. П'єр Гребінник - П'єр Петтінайо, проповідник, що мав у Сьєнні репутацію святого, був за професією гребінником.

151. Пустоголових стан - Сьєна, де з ініціативи офіційних осіб серйозно обговорювали і навіть починали здійснювати фантастичні плани: купівлю та будівництво морського порту в містечку Таламоне або розшуки підземної річки Дьяни, водою якої сьєнці гадали забезпечити місто. Вислів «адмірали» коментатори тлумачать різно: 1) ті, хто сподівався стати адміралами; 2) начальники портових робіт; 3) підрядчики цих робіт.

ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА Друге коло. - Заздрісні. - Приклади покараних заздрощів

1-6. Розмовляють душі двох представників знатних сімей з області Романьї: гібелін Гвідо дель Дука (перша терцина) і гвельф Ріньєрі да Кальболі.

17. Фальтерона - гора в Апеннінах на схід од Флоренції.

31. Пелоро (нині Фаро) - найближчий до Італії мис острова Си-цилії, яка, на думку середньовічних учених, колись одірвалась од материка.

42. Цірцея - чарівниця, яка обертала людей на тварин (ант. міф.).

43. Спочатку в перченім... - спочатку Арно тече долиною Казенті-но, маєтками графів Твіді, володарів Ромени й Порчано.

48. Далі, біля Ареццо, річка круто повертає на захід. 51. Вовки - флорентійці.

53. Лиси - жителі Пізи, перед якою Арно проходить старовинним каналом.

59. Твій племінник - Фульчері да Кальболі, флорентійський подеста з 1303 року, жорстоко переслідував недобитки «білих» і гібелінів.

93. Між По й горою... - тобто у Романьї.

97. Де добрий Ліцйо... - Тут і в наступних рядках старий Гвідо згадує імена романців, які відзначались колись, на його думку, зразковою чес-нотливістю.

107. Тут і далі Гвідо перелічує замки й маєтки занепалих знатних родів.

119. Демон - прізвисько Магінардо Пагані да Сузінана (пом. 1302), відомого політичною безпринципністю.

133. «Хто стрінеться - мене забити має!» - слова Каїна, який із заздрощів убив свого брата Авеля (Бібл.).

139. «Я - Аглавра...» - Аглавра заздрила своїй сестрі Ерсі, яку любив бог Марс, і той обернув заздрісницю на камінь (ант. міф.).

ПІСНЯ П'ЯТНАДЦЯТА

Друге коло. - Заздрісні. - Третє коло. - Гнівливі. - Приклади лагідності

1 -6. Сонце мало пройти до горизонту таку саму частку окружності, на яку до третьої години дня (лічачи від сходу) встигає повернутися

сфера жартівлива, мов дитина, тобто небо Сонця, вічно рухливе. Інакше кажучи, до заходу сонця лишалося три години.

4-6. Тут - у Чистилищі; вдома - в Італії.

86-92. Епізод з дитинства Ісуса Христа, коли дванадцятирічний Ісус розмовляв у храмі з учителями (Єванг.).

94-105. Епізод з античної (написаної Валерієм Максімом) біографії афінського тирана Пісістрата (бл. 600-527 pp. до н. є.). Юнак, закоханий у дочку Пісістрата, прилюдно поцілував її. Пісістрат не послухався своєї дружини, яка вимагала, щоб зухвалець був покараний, і все закінчилося весіллям.

97-98. Міста, що бились за його ім'я боги. - Посейдон і Афіна сперечалися про те, чиїм ім'ям слід назвати місто. Перемогла Афіна.

106-114. Я бачив шал нестямної юрби... - Йдеться про вбивство молодого християнина Стефана (Новий завіт).

ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА

Третє коло. - Гнівливі. - Ломбардець Марко 27. Календи - назва першого дня кожного місяця в староримському календарі.

46-144. Я був ломбардець, Марко на ім'я. - Венеціанець Марко, який жив у XIII ст. і служив при дворах різних італійських володарів. Дехто з коментаторів вважає, що визначення «Ломбардо» вказує на його прізвище, а один навіть ототожнює його з прославленим «придворним» і мандрівником Марком Поло, хоч той умер пізніше за Данте.

54-83. Знов у мене сумніви знялись. - Сумніви й непевність Данте, збуджені словами Гвідо дель Дука про моральний занепад і нехтування чеснот в Італії, подвоюються після слів Марка, і виникає запитання, хто ж у цьому явищі винен: чи несприятливий вплив зірок, як твердили тодішні астрологи, чи сама людина, яка має свободну волю? Марко висловлюється на користь другого припущення.