Слава ЗСУ!

70. Бик сліпий... - ремінісценція з Біблії (видіння Ісайї).

72. Єдина шпага б'є певніш за п'ять - натяк на те, що з того часу місто зросло вп'ятеро (див. вище, 47-48).

73-74. Луні, на березі Тірренського моря, на південь од річки Маг-ри, та Урбісалья (в Аконській марці) - колись квітучі міста, в часи Дан-те давно уже зруйновані.

75. К'юзі, етруське місто в Вальдік'яні, та Сінігалья, на південний схід від Акони, дійшли до цілковитого занепаду задовго до часів Данте.

88-93. Я бачив Кателліні славний стан... - перелічені у цих і дальших рядках флорентійські роди на той час або закінчили існування, або зубожіли.

94-96. Край брами Сан-П'єро тепер живуть забагатілі Черкі, що в 1280 р. поскуповували будинки й палаци, які колись належали родові Равіньяні (див. прим. 97-99), а потім графам Гвіді. Ці Черкі своїм зрадництвом доведуть до загибелі державний корабель. Після проголошення «Установлень правосуддя» (1293 р.) вони прилучилися до народної партії, але в 1301 р. легкодушно здадуть місто Карлу Валуа (див. далі прим. P.XVI1, 48).

97-99. Равіньяні - Беллінчонс Ьерті деї Равіньяні (див. Р. XV, 112) видав одну з своїх дочок за графа Гвідо. Ім'я Беллінчоне усталилося у потомстві усіх чотирьох дочок старого Равіньяні, особливо в родині Убальдіна Донаті.

101-102. Позолочений держак меча був ознакою рицарського звання.

103. Білячий стовп. - У гербі роду Пільї була в червоному полі вертикальна смуга (стовп) білячого хутра.

105. Згодом з мірок в них палали щоки. - Рід К'ярамонтезі, які зганьбили себе, бо один з них, Дуранте К'ярамонтезе, підробляв урядові мірки.

106. Кальфуччі - споріднені з Донаті.

109. В ганьбі кінчали... - Уберті, одна з найвидатніших гібелінських родин.

110. Кулі золоті були в гербі Ламберті, також прославлених гібелінів. 112-114. Такі були й батьки старезні... - тих Вісдоміні і Тозінгі, які, поки єпископська кафедра порожня, стають її наглядачами і живуть розкошуючи.

115. Стоклятий рід - Адімарі, один з яких, Боккаччіно деї Каві-чуллі, конфіскував «для громади» а потім привласнив майно вигнанця Данте й далі чинив всілякий опір його амністії.

119. Убертін Донато - чоловік однієї з дочок Беллінчоне Берті деї Равіньяні (див. прим. 97-99).

121-122. Капонсакко - Капонсаккі, знатні ф'єзоланці, оселились у Флоренції біля Меркато Веккйо (Старого ринку).

125-126. Заходили тоді ще... - одна з брам старого міста мала назву за ім'ям делла Пера.

127-132. Хто ходить з пишними гербами великого барона... - Гугон Великий, маркіз Тосканський (пом. 1001), день смерті якого флорентійці відзначали на свято Фоми, 21 грудня, посвятив у рицарі кількох флорентійців, які взяли собі його герб з тими чи іншими відмінами. Герб делла Белла відрізнявся золотою каймою. Один з делла Белла, Джано, став на чолі народного руху проти магнатів і був ініціатором «Установлень правосуддя» 1293 р.

133-135. Гвальтеротті й Імпортуні - жили в окрузі Борго Санті Апостолі, де було б спокійніше без нових осельців (Бондельмонті).

136-141. Дім, де вам вчинилось зло в житті... - родина Амідеї. У 1215 р. Бондельмонте де' Бондельмонті зламав слово, дане дочці Лам-бертуччо з роду Амідеї, й одружився з іншою дівчиною, з роду Донаті.

Ображені й скривджені Амідеї, їх родичі й друзі вирішили помститися. Найрішучішу пораду дав Моска деї Ламберті, і Бондельмонте було забито недалеко від Старого мосту, біля статуї Марса. До цього вбивства легенда пристосувала розкол міста на два табори - гвельфів і гібелінів. Перших очолили Бондельмонті, других - Уберті.

143. Ема - притока річки Греве (див. прим. 66).

145. На кам'яній плиті... - на уламку статуї Марса біля в'їзду на Старий міст (див. прим. 136-141).

152-153. Лілея ж гордо маяла до хмар... - тобто ворог ні разу не кинув на землю прапора Флоренції з геральдичною лілеєю.

154. Й не стала ще червоною від чвар. - Старовинним гербом Флоренції була біла лілея на червоному полі. Гвельфи замінили її на червону лілею на білому полі, а гібеліни лишили собі давній герб.

ПІСНЯ СІМНАДЦЯТА

П'яте Марсове небо. - Злигодні вигнання. - Горювання й радість Данте. - Мужність істини

2. Клімена - смертна мати Фаетона, яку той просив підтвердити, що він справді Аполлонів син; далі, як відомо, з дозволу батька, він став у його колісницю й кінець кінцем загинув від блискавки Юпітера, бо невмілим керуванням накоїв багато лиха землі та всьому, що на ній є живого (Метам. І, 748-II, 328).

4. Таким я був... - прагнучи дізнатися від Каччагвіди правду про себе й свою долю.

5. Світець священний... - дух Каччагвіди. 13. Стовбуре мій... - мій предку.