Слава ЗСУ!

9] Як в К'ярентані стане жар чималим, -

10] Так само й тут, хоч камінь і твердий,

11] Поставив майстер мури неширокі,

12] Щоб захистити сушу від води.

13] Від лісу в даль ступали наші кроки,

14] Що вже крізь випари з усіх калюж

15] Його не бачили б і гостроокі, -

16] Коли зустрілось нам чимало душ,

17] І межи них почулись різні толки,

18] І стали всі вони у нас чимдуж

19] Вдивлятись, мов у кам'яні осколки

20] На стежці в промені молодика,

21] Мов дід-кравець шукає вушко в голки, -

22] Так оглядала нас юрма бридка;

23] Аж раптом хтось мене смикнув за полу

24] І вигукнув: «О, дивина яка!»

25] Коли торкнувся він мого подолу,

26] До нього враз я голову нагнув

27] І, розглядаючи фігуру кволу,

28] Не так пізнав, а серцем я збагнув

29] Лице, скоричнявіле від скорботи,

30] Й «Чи ви не сер Брунетто?» - я гукнув.

31] І він: «О сину мій, чи ти не проти,

32] Щоб міг Брунетто сер Латіні з мить

33] Пройти з тобою рухові навпроти?»

34] І я відмовив: «Це й мені кортить.

35] А хочете, тохядемо із вами

36] На хвильку, як супутник мій звелить».

37] «О сину, - він сказав, - з цієї ями

38] На мить хто стане, стане той навік,

39] Щоб вік пектись безжальними вогнями.

40] Отож ідіть вперед, піду я вбік.

41] А радісні хвилини як пролинуть,

42] До тих вернусь, хто йти в огні привик».

43] Я не наважувався берег кинуть,

44] Але чолом схилявся до плеча,

45] Мов той, хто має гостя в шані стрінуть.

46] І він почав: «Чи доля, чи случай

47] Веде сюди тебе, іще живого?

48] І хто це путь для тебе визнача?»

49] «Там, нагорі, в цвіту життя ясного, -

50] Я мовив, - я в долині заблукав,

51] Як ще не вийшов строк життя мойого,

52] А вчора вранці з неї відступав,

53] І цей вернув мене й повів стезею,

54] Яку він добре, як я бачу, знав».

55] І він: «За провідною йди зорею,

56] Й дороги в гавань слави приведуть,

57] Як стежив я за долею твоєю,

58] Якби не мав так рано я заснуть,

59] То, бачачи небес таке сприяння,

60] Я прагнув би тобі полегшить путь.

61] Але народ, відомий з хизування,

62] Що з Ф'єзоле зійшов колись, малий,

63] І грубих звичаїв зберіг владання,

64] Тобі він за добро помститься, злий, -

65] І вірно це: на дикій горобині

66] Іще ніколи смокви не росли.

67] Сліпим у світі дражнять ще донині

68] Цей люд пихатий, заздрісний, скупий;

69] Самий зв'язок з ним чинить зло людині.

70] Прославить доля так твої стопи,

71] Що кожна з партій вишкерить голодну

72] Пащеку, щоб на них ти жав снопи.

73] Тварюки ф'єзольські хай одна одну

74] Жеруть, а вирослу на їх гною

75] Хай не чіпають квітку благородну,

76] В якій воскресло у чергу свою

77] Святе насіння древніх римлян саду,

78] Що звиродніло нині від огню».

79] «Якби небесного хазяїн граду

80] Мене почув, - сказав я, - то весь час

81] Очолювали б ви людську громаду.

82] Та й досі в думці ще печалить нас

83] Ваш гарний образ, добрий, без огуди,

84] Коли ще за життя ви раз у раз

85] Навчали, як увічнюються люди,

86] І поки житиму, до вас моя

87] Подяка у піснях бриніти буде.

88] Слова, що чув од вас про майбуття,

89] В душі я запишу, щоб проясніли

90] У Знаючої з уст, як стрінусь я.

91] А зараз хочу я, щоб зрозуміли,

92] Що совісті моєї чистий дух

93] Скорився фатуму, хай він немилий,

94] Не вперше ніжить це мій грубий слух,

95] Хай колесо Фортуна обертає,

96] Як селянин сапу, легку як пух».

97] Знов серце вчитель тут явив безкрає.

98] Й сказав, підвівши зір очей ясних:

99] «Найкраще чує той, хто пам'ятає».

100] Ми далі йшли у бесідах значних

101] І я, йдучи, Брунетто став питати,

102] Чи є ще хто з осіб тут видатних.

103] І він: «Та варто б декого згадати,

104] А всіх - ми тільки зіб'ємось в числі,

105] Та і часу на це в нас малувато.

106] Тож знай: тонзурники всі немалі,

107] Вони й письменні вельми, й вельми славні

108] Були в гріхах тих самих на землі

109] І Прісціап в юрбі цій непоправній,

110] Й Франческо, син Аккосо, в ряд ступив;

111] Увагу й гиді приділив би давній,

112] Отій, яку смиренний раб рабів

113] З-над Арно вигнав геть на Баккільйоне,

114] А Бог там з нею швидко покінчив.