Слава ЗСУ!

113] Відміна та в вас од ідоловіра,

114] Що в нього Бог один, а в вас - до ста...

115] О Константине, тож не купіль щира,

116] А дар твій папі зло вчинив тяжке,

117] Що до багатства в них пропала міра».

118] І поки я співав йому таке,

119] Від сорому чи люті в хриплім реві,

120] Ногами виробляв він щось бридке.

121] Гадаю, що сподобавсь вожаєві,

122] Бо слухав він моїх уважно слів:

123] Були вони правдиві і життєві.

124] І тут руками він мене обвив,

125] До серця пригорнув, поніс угору

126] По тій дорозі, що й сюди привів.

127] Проніс мене крізь путь круту, сувору

128] Аж на високий арковий карниз,

129] Де вид у п'ятий схов одкрився зору.

130] І там мене, де спуск ішов униз,

131] Він бережно поставив на скелину,

132] Що неприступною була й для кіз,

133] Звідкіль побачив я нову долину.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТА

1] Нові покари я в тім самім ритмі

2] Оспівую в двадцятій пісні цій

3] Канцони першої - про втоплих в пітьмі.

4] Вже на круті схиливсь я камінці,

5] Щоб роздивитись дно глибоке долу,

6] Зволожене у слізнім озерці.

7] Й багато душ побачив, що по колу

8] Ходили, сльози мовчазні ллючи;

9] Так ходять в нас в процесіях спрокволу.

10] Я ще одне помітив, що, йдучи,

11] Вони тримають дивно підборіддя;

12] В них не на місці й шия на плечі.

13] Це з скрученими лицями поріддя

14] Лише назад примушене ходить,

15] Незмильне втративши очей повіддя.

16] Параліч може хворому скрутить

17] Потворно так на шиї м'язи й жили,

18] Що я не міг такого й уявить.

19] Хай Бог дає тобі, читачу, сили

20] Ума в цім місці зосередить міць.

21] А я не міг, щоб очі не сльозили,

22] Як вздрів спотворених тьму-тьмущу лиць.

23] Та й їхніх сліз потік неутолимий

24] В них не по грудях біг, а між сідниць.

25] Притьма залився я й собі рясними,

26] На камінь спершись, і такі слова

27] Сказав вожай: «Невже ти теж із ними?

28] Бо жаль до винних губить тут права:

29] Хто може буть злочинніший за того,

30] Хто винним перед Богом співчува?

31] Зведи чоло і очі на отого,

32] Під ким розсілась на очах фівян

33] Земля на крик: «Куди ти мчиш, для чого,

34] Амфіараю? Чом покинув стан?»

35] Та колісницю гнав він без упину,

36] Поки Мінос не взяв його у бран.

37] Дивись, він груди обернув на спину

38] За дерзкість, що хотів вперед все знать.

39] Тепер назад він знає путь єдину.

40] Ще зриш Тіресія, - він зрадив стать.

41] Із чоловіка жінкою зробився

42] І всю істоту мусив був мінять,

43] Аж поки знов з гадючим шлюбом стрівся,

44] Києм приборкав в гадах крові бунт

45] І в чоловіче пір'я знов одівся.

46] За черевом його іде Арунт,

47] Що в горах Луні, де на дні кар'єру

48] Каррарець вбогий обробляє ґрунт,

49] Житлом обрав із мармуру печеру,

50] Де міг побачить небо у зірках

51] І в далині морській струнку галеру.

52] А ця, в якої голова в кісках,

53] Хова від тебе невидимі груди,

54] А тіло все в шерстистих волосках, -

55] Ця звалась Манто, що блукала всюди

56] Й моя сподобалась їй сторона.

57] Отож про неї й повість в мене буде.

58] Побачивши, що зовсім самітна,

59] Вітчизну ж Вакха рабство осідає,

60] Світ за очі пішла собі вона.

61] В Італії прекрасній, в Альпах сяє

62] Те озеро, де йде до Маньї путь.

63] Це озеро ім'я Бенако має.

64] Джерела, що їх з тисячу, мабуть,

65] Від Валькамоніки до Гарди, гони

66] Пеннінські вмивши, в озеро течуть.

67] Всередині, де сходяться кордони,

68] Благословляти пастирі б могли

69] Народ із Трента, Брешії й Верони.

70] Де береги у низині лягли,

71] Бергамці не зруйнують чи брешійці

72] Пескьєри гарні та міцні вали.

73] А надмір рідини, якого в шийці

74] Не вміщує Бенако, випада

75] І витіка, мов через вінця в лійці.

76] Текти почавши з озера, вода

77] Більш не Бенако, а вже Мінчо зветься

78] Аж до Говерно, де у По впада.

79] Одразу ж річка до рівнини ллється,

80] Там ширшає/стає на взір ставка,

81] А влітку сохне й смородом береться.

82] Сюди ішовши, дівчина жорстка

83] Серед боліт вподобала місцину,

84] Хоча рослинність там була й рідка.

85] Звела вона тут з слугами хатину

86] І віддалась чаклунству й ворожбі,