Слава ЗСУ!

8] Збігала вниз, в те урвище сумне,

9] Де лемент мук відгримував протяжно.

10] Таке в густім тумані неясне

11] Було воно, що зір мій недолугий

12] Не міг сягнуть крізь марево жахне.

13] «Тепер ми зійдемо в сліпі округи, -

14] Сказав поет і на обличчі зблід, -

15] Я буду перший, а ти будеш другий».

16] І я, уздрівши сполотнілий вид,

17] Сказав: «Чи зважусь, коли й ти стерявся,

18] Ти ж завжди захищав мене од бід!»

19] І він: «Злощасних репет увігнався

20] Ізнизу так, що вкрив лице бліде

21] Тим жалем, що тобі він жахом здався.

22] Але ходім, бо довгий шлях не жде».

23] Так він сказав та й уступив зі мною

24] У перше коло, що круг прірви йде.

25] Тут, стежачи за пітьмою німою,

26] Я не почув ні скарг, ні нарікань, -

27] Самі зітхання коливали млою:

28] їх збуджувала туга без страждань

29] У стовпищі, в якім не розрізняєш

30] Дітей, жінок, мужів усяких звань.

31] І добрий вчитель мій: «Ти не питаєш,

32] Це що за духи, на яких глядиш?

33] То знай, ще поки далі не ступаєш,

34] Що це не грішних душ хисткий комиш,

35] А ті, хто без хрещальної поради

36] Не знали, що спасає найпевніш.

37] їм християнські не лились відради,

38] Було чуже їм Божество само, -

39] Я увіходжу теж до їх громади.

40] Це незнання - єдине нам гальмо,

41] Й ми тим караємось за цю невдачу,

42] Що без надій жаданням живемо».

43] І жаль узяв, що в Лімбі тут побачу

44] Я тих, кому пошану всім здаю

45] За видатні діла й величну вдачу.

46] «Скажи, учителю, скажи, вождю, -

47] Почав я, щоб зміцнитися у вірі,

48] Яка являє для брехні суддю. -

49] Невже тут по заслузі чи офірі

50] Ніхто блаженства не досяг цілком?»

51] І він на ці слова, і темні й щирі,

52] Відмовив: «Бувши тут ще новаком,

53] Я бачив, як зійшов сюди властитель,

54] Звитяжця коронований вінком.

55] За ним звідсіль пішли: всіх прародитель,

56] Його син Авель, благочесний Ной,

57] Мойсей, законодавець і служитель,

58] Давид і Авраам, що жив давно,

59] Ізраїль з батьком і сини численні,

60] Рахіль, дорожча над усе майно,

61] Й багато ще - і стали всі блаженні.

62] Узнай одне ти - душі всі людські

63] До того часу не були спасенні».

64] У згадках про події неблизькі

65] Ми не лишали прокладати в лісі,

66] Кажу, у лісі душ, стежки вузькі.

67] Та спогади недовго ці велися

68] Між нами ще, як смуги світляні

69] У здолану півкулю тьми влилися.

70] За кілька кроків видний став мені

71] Освітлений зелений простір луки,

72] Де сяйвом сяли люди видатні.

73] «О шано й честь мистецтва та науки,

74] Скажи, хто ці, що доля їх ясна

75] Й відділені вони в окремі злуки?»

76] І він мені: «їх слава голосна,

77] З якою ти ще на землі зіткнувся,

78] Така, що й в Бога шана їм значна».

79] І голос в той же час мені почувся:

80] «Вшануємо ж великого співця,

81] Бо зниклий дух його до нас вернувся!»

82] І по слідах великого сліпця

83] Нас три величні тіні йшли стрічати,

84] Нерадісні і несумні з лиця.

85] І добрий мій учитель став казати:

86] «Он глянь: мечем оперезавши стан,

87] Іде, мов з пишним почтом, цар багатий, -

88] То сам Гомер, усім поетам пан,

89] А другий - то творець сатир Горацій,

90] А то - Овідій і за ним - Лукан.

91] Ішов я з ними вряд в натхненній праці

92] І вряд у славі йду - таж чуєш сам

93] Той спів хвали, мов князеві в палаці».

94] Так я уздрів блискучу школу там

95] Вождя поетів, що, могутньокрилий,

96] Летів орлом назустріч небесам.

97] Вони про себе щось поговорили

98] І привітання мовили свої,

99] І посміхнувся мій учитель милий.

100] Усі тримались, як близькі мої,

101] І, розуміючи високу шану,

102] Я шостим став у велетнів сім'ї.

103] Отак ішли до світлого ми стану

104] Й поважно мову про таке вели,

105] Про що розповідать пізніше стану.

106] Під благородний замок ми прийшли,

107] Який сім раз оточували стіни,

108] Й джерельні води навкруги текли.

109] Долаючи, мов суходіл, струмини,

110] Дістались двору ми крізь сім воріт

111] І вздріли свіжу зелень луговини,

112] В очах у мешканців горів привіт,

113] У постатях ласкава сяла милість,

114] А в тихій мові - лагідності світ,