Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
69] Як за життя їх гнав на згубу дику.
70] Коли мій вождь назвав число значне
71] Мужів і дам - весь почет іменитий,
72] Я засмутився, жаль пройняв мене,
73] І я сказав: «Співцю, поговорити
74] Хотів би я із тінями двома,
75] Що вихор їх жене несамовитий».
76] І він: «Побачиш, як зрідіє тьма
77] Й вони наблизяться: ім'ям любові
78] Благай, і пара підлетить сама».
79] Коли до нас їх вир підніс раптовий,
80] Подав я голос: «Привиди журби,
81] Як Інший зволить, станьмо до розмови».
82] Як в полум'ї жадоби голуби
83] У рідні гнізда між зелені крони
84] Летять на крилах спільної судьби, -
85] Вони удвох з оточення Дідони
86] Перенеслись у пітьмі коловій, -
87] І стали біля нас без заборони.
88] «О ти, що ходиш по землі живий
89] І надійшов сюди, у сморід чорний,
90] До нас, що світ забарвили в крові.
91] Якби нам другом цар був непоборний,
92] Вблагали б ласку ми тобі послать,
93] Щоб ти щасливим був у висі горній.
94] То слухай, споминай, що є згадать,
95] І поки буря десь там забарилась,
96] Ми будем слухати і розмовлять.
97] Жила я там же, де й на світ з'явилась,
98] Над морем тим, що в нього По втіка,
99] Котра супутниць тьмою збагатилась.
100] Кохання, що шляхетних обпіка,
101] Його зманило молодичим станом,
102] Який сточила тут печаль гірка.
103] Кохання, що кохать дає й коханим,
104] Мене взяло, вогнем наливши вщерть,
105] Що став моїм він, як ти бачиш, паном.
106] Кохання нас вело в злощасну смерть.
107] Каїна жде того, хто кров'ю вмився», -
108] І вже їх ворушила вітраверть.
109] Ці душі слухавши, я похилився
110] І в болісну заглибився печаль;
111] Поет спитав нарешті: «Чом спинився?»
112] І я на це почав: «О лютий жаль!
113] Ці ніжні мрії, ці солодкі чари
114] їх завели в таку скорботну даль!»
115] А там звернувся до цієї пари
116] Й почав: «Франческо, від твоїх страждань
117] У серці чую болісні удари.
118] Але скажи: під час палких зітхань
119] Як вчило вас чаруюче кохання
120] Спізнати мить жагучих поривань?»
121] Й вона: «Немає більшого страждання,
122] Як згадувати любий щастя час
123] В біду; твій вождь здає в тім справоздання.
124] Коли ж ти прагнеш знать, який у нас
125] Початок був коханню, збудься спраги, -
126] Я плакать буду й мовить водночас.
127] Якось ми вдвох читали для розваги,
128] Як Ланчелота взяв кохання пал,
129] І самоти не брали до уваги.
130] І часто, мов під дією дзеркал,
131] Нам під очима лиця пік рум'янець.
132] Але нас подолав миттєвий шал:
133] Ми прочитали, як тремтів коханець,
134] Бо вперше в губи цілував самі, -
135] І цей от, мій незмінний співвигнанець,
136] Мені вуста торкнув, з жаги німий, -
137] Твір і співця за Галеотто мавши,
138] Вже того дня більш не читали ми».
139] Так дух розповідав цей, споминавши,
140] А той ридав; і руки я простер
141] У даль за ними, від жалю вмиравши,
142] І впав, неначе той, хто нагло вмер.
ПІСНЯ ШОСТА
1] Вернулась тяма, що на час лишила,
2] Коли жалів я свояків отих,
3] Чия печаль так дуже засмутила,
4] Й нові я муки й мучених нових
5] Побачив всюди, де б не озирався,
6] Де б не лишав мій крок слідів своїх.
7] Я в третім колі: дощ не припинявся,
8] Холодний, вічний, проклятий, важкий;
9] Він по землі одноманітно слався.
10] Градини, іній, снігові грудки, ,
11] Мішаючись із мороком постійним,
12] Смердили під ногами ґрунт в'язкий.
13] І Цербер, звір із вищиром потрійним,
14] На три собачі пащі валував
15] На люд, поглинутий болотом гнійним.
16] Багряні очі, шерсть, масна від страв,
17] Грубезне пузо, лапи - кігті наче -
18] Він гриз, і дер, і дряпав, і кусав.
19] Промоклі тіні вили по-собачи,
20] Й чи той чи цей ховаючи з боків,
21] Крутились дзиґами, та без удачі.
22] Хробак здоровий, Цербер нас зустрів,
23] Роззявив пащі враз, ошкірив зуби
24] І весь од люті сильно затремтів.
25] І руку простягнув вожай мій любий,
26] Землі взяв жменю та як кидоне
27] В голодні пащі наїдок той грубий!
28] Мов пес, коли йому шматок заткне
29] Голодну пащу й зів, з брехання спухлий,
30] Замовкне раптом, поки не ковтне, -
31] Так Цербер увірвав, одразу вщухлий,
