Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Божі воїни

- Рота Смерті, - буркнув він. - Вершники на чорних конях. Значиться, ті самі, якими мене пописько страхав. Налетіли тут на когось. Цікаво знати, на кого.

- Пан де Бергов начебто вислав погоню, - знічев’я нагадав Рейневан. - Пан Біберштайн також...

- Знаю, - обрізав Шафф. - Мисливці полюють на тебе. А Грелленорт і його чорні вершники полюють на мисливців. Щоб забрати в них здобич. Ти - їхня мета. Ти їм потрібен.

- Поза сумнівом. Тому я думаю...

- Що я повинен тебе відпустити? - дідич Хойніка по-вовчому усміхнувся. - Дбаючи про власну безпеку? Непогана проба, Белява, непогана проба. Але зі мною це не пройде.

- То принаймні будьте пильні...

- Не вчи мене.

Ця подія мала фатальні наслідки для ксьондза Цвікера. Поставлений перед Шаффом і засипаний запитаннями священик зціпив зуби і не сказав ні слова. Навіть тоді, коли пару разів дістав по пиці.

- Белява! - Шафф підкликав його жестом. - Ти показав, що знаєшся на чарах. То говори: чи може таке бути, щоби піп, хоч і спутаний, зумів якимись чарами прикликати нам на голову цього Грелленорта?

Рейневан розвів руками, стенув плечима. А для Шаффа цього було достатньо. Мотузку перекинули через горизонтальну гілляку, і перш ніж хтось би встиг змовити “Богородице Діво”, капелан Цвікер вже гойдався у зашморзі, підгинаючи і конвульсивно напружуючи ноги, за чим весь почет спостерігав зі знудженими обличчями.

- Треба буде зазирнути сюди через якийсь час, - сказав Гвідо Бушбах. - Пописько всцявся, бачите? Як пити дати тут мандрагора виросте.

* * *

Шаффа таки справді не треба було вчити, як чинити в разі загрози. Вони й далі подорожували лісовими дорогами, старанно уникаючи більш заїжджених із них. Просувалися повільно, а попереду весь час їхала сторожа: Гвідо Бушбах зі стрільцем. Решті пан на Хойніку суворо наказав зберігати тишу, бути уважними і пильними. Загін став виглядати так войовничо, що Рейневана майже полишив страх перед Стінолазом, він уже навіть не щулився в сідлі щоразу, коли над просікою пролітав або скрекотів птах.

Однак ця палка, як і будь-яка інша, мала два кінці. При такій пильності про втечу важко було навіть думати.

Попри те Рейневан думав про неї весь час.

На перший нічліг вони зупинилися в покинутому поселенні рудокопів, які влітку тут видобували і плавили руду. Для другого нічного відпочинку, невдовзі після переправи через річку, яку він назвав Мумлавою, Гвідо Бушбах вибрав для них невелике гуральське сільце, забиту, відрізану від світу і сховану в глибокому яру діру під назвою Мумлавське Удолі. Рейневан дізнався і запам’ятав назву з розмови Шаффа зі старійшиною поселення, зарослим, як росомаха, літнім чоловіком. Росомаха був помітно наляканий, він навіть панікував, - настільки, що Шафф змилосердився. Замість того, щоб за лицарським звичаєм накричати і накопати, він вирішив зіграти роль доброго й щедрого пана. Обдарований півжменею дрібних монет Росомаха засвітився, як сонечко, а усмішка розполовинила його зарослу пику так широко, що аж страшно. Він негайно запросив лицаря до свого обійстя, а по дорозі, запинаючись, відкрив, чому він такий наляканий і чого все село боїться. Пролітали сюдою, пояснив він, тільки що дуже “грозне”164 пани, дуже “грозне”, дуже кінні й дуже збройні, кілька разів пролітали, а такі були, що у-га-га і помагай Памбу. З’ясування того, коли конкретно мали місце ці страшні кавалькади, зайняло трохи часу, але врешті-решт виявилося, що позавчора вночі й вчора на світанні. Але описати, як виглядали вершники і якого кольору одяг носили, явно перевищувало можливості селюка.

Попередня
-= 151 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

Buriakvova 04.04.2015

Менш цікаво ніж вежа блазнів через різькі скачки по часу та мало деталів. А магії якось забагато. Читати можна, сюжет захопливий


Додати коментар