Слава ЗСУ!

- Те, що ти сказав, - він відвернувся, - я розглядаю як слово шляхтича. Знай, що я їду до Зембиць. Ти здогадуєшся, з якою метою. Я їду до Зембиць виконати обов’язок. Я виконаю його, хай мені допоможе дідько. Але якби я випадково не зумів... Якби мені не пощастило... Тоді я ловлю тебе на слові, Белява. На verbum nobile176.

- Клянуся, - Рейневан розтер занімілі зап’ястя. - Тут, перед лицем цих віковічних гір, клянуся, що мучителі і вбивці Аделі не будуть спати спокійно і насолоджуватися безкарністю. Клянуся, що Ян Зембицький, перш ніж сконає, знатиме, за що вмирає. Я даю клятву і виконаю її, навіть якби мені довелося продати душу дияволу.

- Амінь. Бувай, Рейнмаре фон Беляу.

- Бувай, Гельфраде фон Стерча.

РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ,

у якому Зелена Дама, не менш загадкова, ніж

Зелений Лицар з відомої легенди, домагається від

Рейневана різних послуг - у тому числі й того,

щоби він зробив їй приємність.

Він чекав на них у Мокшешові - селі, розташованому десь зо півмилі за Свебодзіцами, при тракті, що вів до Свидниці. Довго чекати не довелося. Лицарі, які ескортували його вчора, видно, виїхали зі Свебодзіц раннього ранку, і коли він побачив, як вони над’їжджають трактом, у мокшешовському костелі все ще тривала недільна меса, пробощ був, здавалося, на postcommunio177.

Коли вони його помітили, то остовпіли, зупинили коней. Рейневан мав час їх роздивитися. Спровокований конфлікт з Інквізицією, хоч, вочевидячки, швидко владнався, залишив сліди. Прідланц мав підбите око. У Куна їхав із перев’язаним чолом. Ніс Лібенталя, мабуть, зламаний, був червоно-синій і так спух, що шкода було навіть дивитися.

Саме Лібенталь перший отямився від остовпіння. І відреагу-вав. Саме так, як і очікував Рейневан. Зіскочив із сідла і кинувся на нього з ревінням

- Облиш, Вільрих!

- Уб’ю гада!

Рейневан лише затулявся від ударів кулаків, відступав, прикриваючи голову. Він навіть не намагався заговорити. Попри те - абсолютно випадково - його зап’ястя якось зачепило спухлий ніс лицаря. Лібенталь завив, упав на коліна і голублячим рухом затулив обличчя обома долонями. До Рейневана ж доскочили Строчіл і Прідланц, схопили його за плечі. Кун, переконаний, що

Рейневан захоче бити Лібенталя, який стояв на колінах, закрив його власним тілом.

- Панове... - видушив із себе Рейнєван. - Навіщо це насилля... Адже я вернувся. Я вже не буду намагатися втекти. Дам без опору доставити себе у Штольц...

Лібенталь зірвався з колін, обтер сльози з очей і кров з вусів, дістав ножа.

- Тримайте його! - заревів, а радше загудів він. - Тримайте засранця міцно! Вуха йому відріжу! Клявся, що відріжу! То й відріжу!

- Облиш, Вільрих, - повторив Прідланц, озираючись на людей, які вже виходили з костелу - Не дурій.

- Ти ж бачиш, - додав Строчіл, - що він повернувся. Обіцяв, що більше не буде втікати. Зрештою, для впевненості ми зв’яжемо його, як барана.

- Хоча б одне вухо! - Лібенталь висмикнувся з рук Куна, який намагався його вгамувати. - Бодай одне! За кару!