Слава ЗСУ!

Думав.

* * *

Зелена Дама, здавалося, також поринула у роздуми. Вона весь час мовчала. Озвалася лише за селом Болесьцін, коли затихнув тупіт копит кортежу, який проїжджав через міст на Пі лаві.

- За якусь милю, - сказала вона, - буде Фаульбрюк. Потім місто Рихмах. Потім Франкенштейн. А за Франкенштейном - замок Штольц.

- Я трохи знаю ці місця, - він дозволив собі дещо іронічний тон. - Між Рихбахом і Франкенштейном є ще, здається, Копаниця і Козинець. Та чи це має якесь особливе значення?

- Для мене - жодного, - вона стенула плечима. - Але на твоєму місці я би присвятила маршруту більше уваги. Кожна пройдена миля і кожне чергове поселення наближають тебе до пана Яна Біберштайна та до його жахливого гніву. Якби я була тобою, то в кожному з цих поселень шукала би нагоди.

- Я вже казав: я не збираюся втікати. Я не злочинець. Не боюся постати перед Біберштайном. І перед його дочкою.

- Дивіться, дивіться, - вона прошила його поглядом, - який щирий порив. У чому ти хочеш мене переконати, хлопче? Що ти невинний, як дитина? Що тебе нічого не пов’язувало з Касею Біберштайн? Що хай би навіть із тебе смуги дерли і кості ламали, не визнаєш своїм пухленького пахолятка, яке у Штольці чіпляється за Касину спідницю?

- Я відчуваю, - Рейневан відчув, що червоніє, і це його трохи розізлило. - Я відчуваю відповідальність. Так, саме так: відповідальність. Не вину. Але як я зазначив іще раніше, я волів би про це не розмовляти. Ми можемо бесідувати на інші теми. Хоча би про краєвид. Ця річка - це Пілава, а отам - Совині гори.

Вона розсміялася. Він крадькома зітхнув - із полегшенням, бо побоювався іншої реакції.

-Я стараюся, - сказала вона, - збагнути мотиви твоєї поведінки. Я допитлива - така-от слабкість жіночої натури. Люблю знати, пов’язувати причину з наслідком, розуміти. Це приносить мені приємність. Зроби мені приємність, Рейнмаре. Якщо не з симпатії, то принаймні з ґречності.

- Пані... Дуже тебе прошу...

- Тільки одна річ, одна проблема, відповідь на одне запитання. Як це може бути, що ти не боїшся льохів Штольца? Гніву Біберштайна? Після того, як зґвалтував його одиначку?

- Що?

- Знову священне обурення? Ти заволодів Катажиною Біберштайн ґвалтом. Проти її волі. Усі це знають.

- Усі? - він різко обернувся в сідлі. - Себто хто?

- Ти мені скажи.

- Не я почав, - він відчув, що кров знову б’є йому в обличчя. - При всій повазі, не я почав цю розмову.

Вона довго мовчала.

- Відомі факти, - раптом почала вона, - є такими: два роки тому, чотирнадцятого вересня, невдовзі після полудня, ти і твої товариші напали в Голеньовських лісах на кортеж, з яким подорожували високородні Катажина фон Біберштайн, донька Яна Біберштайна зі Штольца, і Ютта де Апольда, донька чашника з Шенау. Ви викрали скарбничок, у якому панни їхали. Погоня, яка вирушила за вами через кілька годин, знайшла екіпаж. Панянок не було ані сліду.

- Що?

- Обох панн, - Зелена Дама проникливо подивилася на нього, - тільки й бачили, кажу. Ти хочеш щось додати? Якийсь коментар?