Слава ЗСУ!

Сьогодні Стінолазові асистував тільки один. Другий хворів. Або симулював, щоби не мусити асистувати.

Крипту заливало мертвотне світло кільканадцяти свічок і мерехтливе інфернальне палахкотіння вугілля, яке горіло на великій тринозі. Стінолаз, у чорних шатах з каптуром, стояв перед обкладеним книгами пюпітром, перегортаючи сторінки “Некрономікона” Абдула Альхазреда. Поруч лежали інші, не менш відомі та потужні магічні гримуари: “Ars Notoria”, “Lemegeton”, “Arbatel”, “Picatrix”, а також “Liber Juratus” авторства Гонорія Фіванця, книга сумнозвісна і така небезпечна, що мало хто наважувався використовувати вміщені в ній заклинання та формули.

На блоці граніту, що займав середину приміщення, великому і пласкому, як катафалк, лежав кістяк. Властиво, це був навіть не кістяк, а тільки складені у відповідну форму окремі кості людського скелета: череп, лопатки, ребра, таз, плечові, променеві, стегнові і гомілкові кості. Скелет був неповний, бракувало багатьох дрібних кісток стіп, зап’ястя і пальців, кількох шийних і поперекових хребців, десь загубилася права ключиця. Усі кості були чорні, деякі - сильно обвуглені. Госпітальєр, який асистував як аколіт, знав, що рештки належали одному францисканцю, п’ять років тому спаленому живцем за єресь та чари. Госпітальєр особисто вигрібав з попелу, збирав, упорядковував та складав кості, власноручно, щоби знайти найменші з них, просіював холодний попіл багаття крізь сито.

Стінолас відійшов від пюпітра, став над мармуровим столом, над розгорнутим сувоєм чистого пергаменту. Підтягнувши рукави чорних шат, підняв руки. У правій руці він тримав чарівну паличку, виготовлену з тисової гілки.

- Veritas lux via, - почав він спокійно, просто-таки покірно схилений над пергаментом, - et vita omnium creaturarum, vivifica me. Yecologos, Matharihon, Secromagnol, Secromehal. Veritas lux via, vivifica me.

Можна було би заприсягнутися, що над криптою пролетів вихор. Полум’я свічок замиготіло, раптом бухнув вогонь на тринозі. Тіні на стінах і на склепінні набрали фантастичних форм. Стінолаз випростався, різким рухом розпростер руки.

- Conjuro et confirmo super vos, Belethol et Corphandonos, et vos Heortahonos et Hacaphagon, in nominee Adonay, Adonay, Adonay, Eie, Eie, Eie, Ya, Ya, qui apparuis monte Sinai, cum glorificatione Regis Adonay, Saday, Zebaoth, Anathay, Ya, Ya, Ya, Marinata, Abim, Jeia, per nomen stellae, quae est Mars, et per quae est Saturnus, et per quae est Luciferus, et per nomina omnia praedicta, super vos conjuro, Rubiphaton, Simulaton, Usor, Dilapidator, Dentor, Divorator, Seductor, Seminator, ut pro me labores!

Вогонь вистрілював вибухами, тіні танцювали. На чистому й незайманому досі пергаменті раптом почали появлятися ієрогліфи, символи, сиглі та знаки. Спочатку вони були бліді, але швидко чорніли.

- Helos, Resiphaga, Iozihon, - рецитував Стінолаз, повторюючи рухами чарівної палички фігури, які з’являлися. - Ythetendyn, Thahonos, Micemya. Nelos, Behebos, Belhores. Et diabolus stet a dextris.

Госпітальєр задрижав. Він упізнавав жести та формули. Настільки, щоб могти вгадати, що метр Грелленорт накладає на когось страшне закляття, чари, здатні на відстані вразити вибрану особу слабкістю, хворобою, паралічем, навіть смертю. Однак не було часу ні на переляк, ні на те, щоби проаналізувати, кого ж саме метр вибрав собі за жертву. Стінолаз нетерплячим жестом простягнув руку. Аколіт швидко витягнув з дерев’яної клітки і подав йому білу голубку.