Слава ЗСУ!

Стінолаз лагідним доторком заспокоїв птаху, яка тріпотіла. І різким рухом відірвав їй голову. Стискаючи в долонях, вичавлював, немов лимон, просто на occultum, кров бризкала і виписувала на пергаменті заплутані узори.

- Alon, Pion, Dhon, Mibizimi! Et diabulus stet a dextris!

Наступну голубку Стінолаз розірвав, тримаючи її за крило та за ніжку. Іще трьом повідривав голови зубами.

- Shaddai El Chai! Et diabulus stet a dextris!

“Потрібен час, - думав аколіт, - щоб ці чари дійшли туди, куди їх посилають. Але коли вже дійдуть, то людині, яка є ціллю, настане кінець”/

Пір’я і пух кружляли по крипті, згорали у полум’я, з теплим! повітрям піднімалися під склепіння. Стінолаз виплюнув пір’їнки, які поприлипали до замазаних кров’ю губів, поклав чарівну паличку на мокрому від крові пергаменті.

- Rtsa-brgyud-blama-gsum-gyaaaal! - завив він. - Biab-kaa-sngags-ting-adsin-rgiaaai! Покажи мені його! Знайди його! Убий його!

На очах враженого аколіта, якому, як-не-як, уже чимало довелося бачити, обвуглений кістяк на катафалку почало оточувати червонувате сяйво. Сяйво швидко згущувалося, набирало форми, ставало дедалі більш матеріальним, швидко зодягаючи скелет у світляне тіло. Кармінові вени й артерії з вогню почали звиватися і спірально оплітати обсмалені кості.

- N’ghaa, n’n’ghai-ghaaai! Ia! Ia! Знайди його і вбий його!

Кістяк здригнувся. Ворухнувся. Кості дряпнули граніт катафалку. Клацнув обвугленими зубами чорний череп.

- Shoggog, phthaghn! Ia! Ia!! Y-hah, y-hah! Y-nyah!

* * *

- Шева! Арадія! - Малевольт сипнув на вугілля жменю порошку, судячи з запаху, суміші сушеного полину і соснової глиці.

У вогонь, який бухнув, вилив із флакончика кров.

- Арадія! Regina delie streghe! Нехай затьмариться зір того, хто на мене чигає. Нехай страх його охопить. Fiat, fiat, fiat.

- Ея! - мамун вилив на гаряче вугілля три краплі оливи, клацнув пальцями. - Шева! Ея!

Con tre gocciole d’olio,

Оливи краплями трьома

Заклинаю тебе, згинь, згори, malocchio,

Пропади Арадії міццю.

Se la Pellegrina adorerai

Tutto tu otterai!

Полум’я свічок зненацька вистрелило вгору.

* * *

Свічки згасли моментально, наповнивши крипту смородом кіптяви. Вогонь на тринозі втік углиб жару, зачаєний у глибині, тільки тлів. Кістяк на гранітному катафалку з тріскотом розпався на сто чорних, обвуглених кісток і кісточок.

А покритий некромантськими ієрогліфами, залитий кров’ю і обліплений пухом голубок пергамент на пюпітрі раптом запалав живим вогнем, скрутився, почорнів. І розсипався.

Стало страшенно холодно. Магія, яка ще недавно наповнювала крипту, ніби теплий клей, зникла. Абсолютно й безповоротно.

Стінолаз брудно вилаявся.

Госпітальєр зітхнув. Трохи немовби з полегшенням.

Так воно з магією бувало. Траплялися дні, коли ніщо не вдавалося. Коли все псувалося. Коли не залишалося нічого іншого, як тільки дати магії спокій.

* * *