Слава ЗСУ!

Перш ніж накласти власне любовне заклинання, Малевольт, за звичаєм Старших Рас, одягнув на голову вінок із засохлого бадилля. Він виглядав у ньому так кумедно, що Рейневан ледве зберіг серйозність.

Саме любовне заклинання було на диво простим: мамун обмежився тим, що покропив пентаграму екстрактом тирличу і, здається, геліотропу. Кинув на розжарене вугілля кілька соснових голок, насипав на них дрібку розтертого листя чорниці. Кілька разів клацнув пальцями, засвистів. І те, й інше було типове для Старшої Магії. Однак коли він розпочав інвокацію, то скористався віршем із Пісні Пісень:

- Pone me ut signaculum super cor tuum ut signaculum super brachium tuum quia fortis est ut mors195. Ісмай! Ісмай! Мати Сонця, тіло якої біліше від молока зірок! Elementorum omnium domina, Пані Творення, Годувальнице Світу! Regina delle streghe!

Una cosa voglio vedere,

Una cosa di amore

O vento, o acqua, o fiore!

Serpe strisciare, rana cantare

Ti prego di non mi abbandonare [34]!

* * *

- Дивися, - шепнув Малевольт. - Дивися, Рейневане.

У легенькій імлі, яка піднялася над пентаграмою, щось ворухнулося, задрижало, затанцювало мозаїкою мерехтливих відблисків. Рейневан нахилився, напружив погляд. Протягом однієї короткої миті йому здавалося, що він бачить жінку, високу, чорноволосу, з очима як зорі, зі знаком півмісяця на чолі, вбрану в взірчасту сукню, яка мінилася численними відтінками то білого, то міді, то пурпуру. Перш ніж він остаточно збагнув, на кого дивиться, видиво зникло, але присутність Матері Всесвіту все ще була відчутною. Легенька імла над пентаграмою згустилася. А потім знову просвітліла - і він побачив те, що хотів побачити.

- Ніколетта!

Здавалося, що вона його почула, різко повела головою. На ній був ковпак з хутряною облямівкою, гаптована курточка, навколо шиї - вовняна шаль. За її спиною він бачив сто білостовбурних безлистих беріз. А за березами - стіну. Будинок. Замок? Станицю? Храм?

А потім усе зникло. Зовсім, повністю й остаточно.

- Я знаю, де це, - сказав мамун, перш ніж Рейневан почав нарікати. - Я впізнав місце.

- То кажи!

Мамун сказав. Він іще не закінчив говорити, а Рейневан уже мчав до стайні сідлати коня.

* * *

Видиво не обманювало. Він побачив її на тлі білостовбурних беріз, ще біліших через те, що вони охоплювали край бору, чорну стару дубину. Її сива кобила ступала поволі, обережно ставила ноги в глибокому снігу. Він пришпорив коня, під’їхав ближче. Кобила заіржала, його гнідий жеребець відповів.

- Ніколетто.

- Рейнмаре.

На ній був чоловічий одяг: ватована, гаптована узорами куртка з бобровим коміром, рукавиці для їзди верхи, грубі, зроблені з фарбованої вовни braccae, тобто ногавиці, високі чоботи. Ковпачок з хутряною облямівкою був надягнутий поверх шовкової підбійки, яка закривала щоки і шию ззаду, крім того, шия була кілька разів обмотана вовняною шаллю з вільно відкинутим на плече кінцем - на кшталт чоловічої ліріпіпи.