Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Божі воїни

Не поспішав, хоча смеркалося, а червона куля сонця вже поволі западала за верхівки дерев.

Кінь пирхнув, копита забарабанили по брусах і дошках. Рейневан різко підняв голову, натягнув повіддя. Він раніше, ніж сподівався, добрався до кладки, що сполучала краї лісового яру, на дні якого шумів і кипів бистрий потік. Кладка була не дуже широка, хистка і досить струхлявіла. Поспішаючи до Ютти, він подолав її верхи. Тепер волів спішитися і тягнути коня, який хропів, за трензелі.

Він був на півдорозі, коли побачив, як з-за буків за кладкою виринає вершник у чорному плащі.

Рейневан похолов. Він інстинктивно озирнувся, хоча про те, щоб завернути коня на кладці, й мріяти не можна було. Інстинкт його не підвів. За спиною в нього теж був вершник. Він скреготнув зубами, подумки проклинаючи власну безтурботність і брак пильності.

До вершника, що стояв навпроти кладки, приєднався ще один. Рейневан міцніше вхопив віжки і мундштук коня, який хропів. Намацав рукоять стилета. І чекав на розвиток подій.

Ті, що заблокували його, теж явно чекали цього розвитку, бо жоден не промовив ні слова й не виконав ніякого жесту. Рейневан поглянув униз, під місток. Те, що він побачив, йому не сподобалося. Яр був глибокий, а валуни, навколо яких пінилася вода, мали страшенно гострі грані та краї.

- Хто ви? - запитав він, хоча й знав, хто вони. - Що ви від мене хочете?

- Це ти, - сказав той, що стояв ззаду, відкидаючи каптур, - щось хочеш від нас. Час уточнити, що саме. І з чийого наказу.

Рейневан упізнав його відразу. Це був той високий і смуглий, з ніяким обличчям і виглядом мандрівного челядника. Той, який спочатку спостерігав за ним у корчмі в Цепловодах, а потім врятував, подавши коня.

Решта теж відкрили обличчя. Одного з них він теж знав. Це був той білявий з видатним підборіддям, той самий, який два тижні тому вломився вночі до його кімнатки з андалузькою навахою в руці. Третього, худа і кістлява пика якого нагадувала череп скелета, він не знав і ніколи не бачив. Але здогадувався, хто він.

- А де ж четвертий? - запитав він зухвало. - Отой пан Ольбрам чи як його там? Той, котрому “Під дзвінком” не вдалося заколоти мене під час сну?

Череполиций відкинув плащ, що спадав на бік коня, відслонивши заряджений арбалет. Невеликі розміри та естетика виконання свідчили про те, що це мисливська зброя, а не бойова. Такі арбалети поступалися бойовим за дальністю та пробивною силою, але набагато перевищували їх у влучності. Вправний стрілець з такої зброї не промахувався, а з відстані не більше двадцяти кроків влучав у яблуко так само впевнено, як Вільгельм Телль з кантону Урі.

- Я дряпну твого коня, - череполиций ніби читав Рейневанові думки. - Лише дряпну його стрілою. Кінь рвонеться і скине тебе з містка. Твої господарі з Інквізиції, коли знайдуть тій труп на дні яру. з поламаними кістками, вирішать, що це випадок. Просто спишуть на витрати і забудуть.

- Я не служу Інквізиції.

- Мені однаково, кому ти служиш. Я провокатора нюхом чую. Твій сморід долітає аж сюди.

- У мене не менш чуткий ніс! - Рейневан, хоч аж заціпенів від страху, вдавав зухвалого. - А мені тут смердить зрадником, злодієм і розтратником, а до того ж звичайнісіньким розбійником. З мене досить теревенів з тобою. Стріляй, убий мене, продажний лайдаку. Ох і тішить мене думка про те, що зробить з тобою Неплах, коли тебе вхопить.

Попередня
-= 202 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Buriakvova 04.04.2015

Менш цікаво ніж вежа блазнів через різькі скачки по часу та мало деталів. А магії якось забагато. Читати можна, сюжет захопливий


Додати коментар