Слава ЗСУ!

- Ти трясешся від страху, нишпорко, - сказав блондин. - Кожен нишпорка - боягуз.

Рейневан відпустив трензелі, дістав стилет.

- Увійди на кладку, пане відважний у перевазі, - прогарчав він. - Тут місце якраз для двох! Ну ж бо, ставай! Чи, може, ти носиш цей іспанський ніж тільки проти тих, хто спить?

Череполиций опустив арбалет, сухо засміявся. Смуглий челядник завторив, за мить зареготав і блондин.

- Один в один, - сказав він. - Викапаний брат.

- Викапаний брат, - повторив череполиций. - Під’їдь до нас, Рейнмаре з Беляви, брате Петера з Беляви. Ми хочемо потиснути тобі правицю, Рейневане, брате нашого бойового друга, незабутнього Петерліна.

Рейневан стягнув хропучого коня з кладки. Вираз його обличчя був бойовий, а дрижання колін він стримував. Череполиций потиснув йому руку, ляснув по плечу. Зблизька було видно його надзвичайну худорбу, просто-таки скелетну комплекцію.

- Вибач нам зайву пильність, - сказав він. - Нас неї навчило життя. Завдяки ній ми живі.

- Як ти правильно здогадався, - тягнув далі він, - ми - Фогельзанг. Ми не зрадили, не перевербувалися, не перейшли на інший бік. Не розтратили довірених нам коштів. Ми готові до дій. Віримо, що ти прибув від Прокопа і Неплаха. Віримо, що ти їх представляєш, що маєш від них повноваження. Що з їхнього наказу маєш нами покерувати, бо час настав. Тож керуй, Рейневане. Ми довіряємо тобі. Мене звати Дроссельбарт.

- Бісклавре, - подаючи руку, представився блондин.

- Жехорс, - долоня смуглого челядника була тверда і шорстка, як нестругана дошка.

- Дякую за коня в Цєпловодах.

- Нема за що, - очі Жехорса були ще твердіші, ніж долоня. - Нам було цікаво, куди ти на цьому коні поїдеш.

- Ви їхали слідом?

- Ми хотіли знати, куди ти поїдеш, - повторив луною блондин, Бісклавре. - У кого шукатимеш допомоги.

- Ці ченці...

- Свидницькі домініканці, шпигуни Інквізиції. Вони бачили Жехорса, ми не хотіли ризикувати... Тим більше що в корчмі було ще двоє інших, щодо яких ми мали підозри. Тож...

- Тож ми зробили, що слід було, - безпристрасно закінчив Жехорс. - І їхали за тобою слідом. Деякі з нас вважали, що ти почвалуєш якраз прямо до Свидниці, сховатися під інквізиторськими крильцями... Ольбрам...

- Ото ж бо, - втрутився Рейневан, коли блондин обірвав. -А де ж цей пан Ольбрам? Мій недійшлий убивця?

Бісклавре довго мовчав. Жехорс стиха кашлянув. На вузьких губах Дроссельбарта з’явилася дивна гримаса.

- Виникла різниця в поглядах, - сказав врешті-решт худий. - Стосовно тебе, твоєї особи. Стосовно того, що слід зробити. Ми не договорилися з ним, тож...

- Тож він виїхав, - швидко втрутився Жехорс. - Тепер нас троє. Не стіймо тут, ночіє. Їдьмо до Гдзємежа.

- До Гдзємежа?

- Ми перевірили Гдзємеж і твій постоялий двір “Під дзвінком”, - сказав Дроссельбарт. - Це цілком добра і безпечна крапка. Ми хочемо туди переселитися. Ти маєш щось проти?

- Ні.

- Тоді по конях і в дорогу.

Опустилася ніч, на щастя, ясна, місяць світив, сніг іскрився і блищав.