Слава ЗСУ!

- Довго ви мені не вірили, - озвався Рейневан, коли вони з лісу виїхали на тракт. - Мало не вбили. Я брат Петерліна, а проте...

- Настав такий час, - перебив Дроссельбарт, - коли брат зраджує брата і є для нього Каїном. Настав такий час, коли син зраджує батька, мати - сина, дружина - чоловіка. Підданий зраджує короля, солдат - воєначальника, а священик - Бога. Ми підозрювали тебе, Рейнмаре. Були причини.

- Це ж які?

- У Франкенштейні ти сидів у в’язниці Інквізиції, - озвався Жехорс, який їхав з другого боку. - Інквізитор Гейнче міг тебе завербувати. Змусити до співпраці шантажем або погрозами. Або просто перекупити.

- Ото ж бо, - серйозно підтвердив Дроссельбарт, поправляючи каптур. - У цьому була річ. І не тільки в цьому.

- А в чому ще?

- Неплах, - фиркнув ззаду Бісклавре, - послав тебе до Шльонська як приманку. Він був рибалкою, ми - рибою, а ти - дощовим черв’яком на гачку. Ми не могли повірити, що ти настільки наївний, що погодишся на такий розклад. Без власної таємної мети, не ведучи якоїсь подвійної гри. Ми не були впевнені, яка це мета і що це за гра. А мали право підозрювати найгірше. Визнай.

- Мали, - визнав він неохоче.

Вони їхали. Місяць світив. Підкови стукали по мерзлому ґрунті.

- Дроссельбарт?

- Так, Рейнмаре?

- Вас було четверо. Є троє. А спочатку? Хіба вас не було більше?

- Було. Але втряслося.

* * *

Дроссельбарт, Бісклавре й Жехорс поселилися “Під дзвінком” з безтурботною невимушеністю бувалих у бувальцях, яку Рейневан доти знав і бачив тільки в Шарлея. Корчмар спочатку мав невиразну міну, його очі бігали, але його заспокоїв вручений йому Дроссельбартом показний і напханий до металевої твердості капшук. І запевнення Рейневана, що все гаразд і так і має бути.

Реакція і міна корчмаря була нічим порівняно з реакцією і міною Тибальда Раабе, який з’явився в Гдзємежі наступного дня. Голіард буквально остовпів. Ясна річ, він негайно впізнав Бісклавре і знав, з ким має справу. Однак він довго не міг охолонути і позбутися недовірливості, знадобилася довга і чоловіча розмова. Наприкінці неї Тибальд Раабе зітхнув з полегшенням. І передав звістку, яку приніс.

З дня на день, заявив він, до Гдзємежа приїде емісар, посланець Прокопа і Неплаха.

* * *

“Днем на день” виявилося аж п’яте грудня, п’ятниця після святої Барбари. А довгоочікуваним посланцем від Прокопа і Флютика був, на превелике здивування, але й не на меншу радість Рейневана, старий знайомий: Урбан Горн. Друзі багатослівно привіталися, але невдовзі вже Урбану Горну підійшла черга дивуватися - коли він побачив, як перед ним стають у ряд Дроссельбарт, Жехорс і Бісклавре.

- Я би швидше смерті сподівався, - признався він, коли після представлення вони залишилися наодинці. - Неплах прислав мене, щоб я допоміг тобі в пошуках Фогельзангу. А ти, погляньте-но, не тільки їх знайшов, а ще й явно обласкав. Вітаю, друже, від усього серця вітаю. Утішиться Прокоп. Він розраховує на Фогельзанг.