Слава ЗСУ!

Anjelé archanjelé, vy Kristovi manželé,

tronu, apoštolové, poželejte s námi!220

* * *

Віяв вітер з Єсеніка. Було одинадцяте березня Року Божого 1428. Четвер перед неділею Laetare, яку в Чехії називають “Дружебною”.

* * *

Кінний роз’їзд. Легкозбройні в капалінах і саладах, з рогатинами.

- Урбан Горн і Рейнмар з Беляви. Фогельзанг.

- Я знаю, хто ви, - не спускає очей командир роз’їзду. - Вас чекали. Брат Прокоп запитує, чи шлях вільний. Де ворожі війська? Під Глубчицями?

- Під Глубчицями, - глузливо усміхається Урбан Горн, - нема нікого. Шлях вільний, ніхто вам його не загородить. Ніде навколо нема нікого, хто би наважився.

* * *

Глубчицьке підгороддя палало, вогонь швидко пожирав солом’яні стріхи. Дим повністю заслоняв місто і замок, об’єкт хижих поглядів таборитських командирів. Прокоп Голий помітив ці погляди.

- Не чіпати, - повторив він, розпростуючись над поставленим посеред кузні столом. - Не чіпати мені більше ні Глубчиць, ні навколишніх сіл. Князь Вацлав заплатив випальне221, домовленість чинна. Ми дотримаємо слова.

- Вони, - гаркнув проповідник Маркольт, - не дотримують!

- А ми дотримаємо, - обрізав Прокоп. - Бо ми Божі воїни й праведні християни. Ми дотримаємо слова, яке дали глубчицькому князеві, дідичеві Опави. Принаймні доти, доки дідич Опави дотримає свого. Але якщо зрадить, якщо збройно виступить проти нас, то клянуся іменем Господнім, успадкує тільки дим і попіл.

З присутніх у перетвореній на штаб кузні командирів деякі усміхнулися на думку про різанину. Ярослав з Буковини відверто зареготав, а Добко Пухала радо потер руки. Ян Блег вишкірив зуби. Очима душі він уже, здається, бачив пожежу і мордування. Прокоп Голий помітив усе.

- Йдемо в єпископські землі, - заявив він, впираючись кулаками в розкидані по столі мапи. - Там буде що палити, буде що плюндрувати...

- Єпископ Конрад, - озвався Урбан Горн, - разом із Путою з Частоловиць зосереджують війська під Нисою. На з’єднання з ними йде Ян Зембицький. Надходять теж Рупрехт, князь Любіна й Хойнова. І його брат, Людвіг Олавський.

- Скільки їх буде вкупі?

Горн подивився на Жехорса. Жехорс кивнув, він знав, що всі чекають, якою-то інформацією відзначиться славнозвісний Фогельзанг.

- Єпископ, Пута, князі, - Жехорс підняв голову після досить тривалого підрахунку. - Йоанніти зі Стшегома та Малої Олесниці. Найманці. Міські контингенти... До того хлопська піхота... Разом сім-вісім тисяч людей. У тому числі зо триста списів кінноти [36].

- З боку Крапковиць і Глогувка, - вставив Ян Змрзлік зі Свойшина, який саме повернувся був з вилазки, - підходить молодий князь Болько, дідич Ополя. Його військо дійшло до Казімежа, зайняло міст на Страдуні, стратегічну точку на тракті Ниса - Ратибор. Чи велику Болько може мати силу?

- Якихось шістдесят списів, - спокійно оцінив Жехорс. - Плюс якихось тисяча піших.