Слава ЗСУ!

- До війська! - крикнув князь. - До людей! Заспокоїти! Особливо німців. Якби котрийсь смикався, сокирою по чолу! І готуватися до виступу!

- До Ниси?

- Ні. До Крапковиць і Ополя. Виконувати!

- Так точно!

Болько Волошек обернувся, впився палаючим поглядом у Рейневана і Горна. Він дихав швидко, голосно і нерівно. Його долоні ходили ходором.

- Sapienti sat, - хрипко вимовив він. - Ви чули, що я наказав. Я відводжу військо, причому в такий спосіб, щоб уникнути контакту з вашими роз’їздами. Я не піду під Нису, не підтримаю єпископа. Прокоп повинен розглядати це як союзницький акт. Ви взамін пощадите мої маєтки. Глогувок... Але це не все. Не все, клянуся муками Спасителя!

- Повторите Прокопові... - молодий князь гордовито підняв голову. - Повторите, що альянс зі мною вимагатиме істотних змін на мапах. Конкретно...

* * *

- Конкретно, - повторив Горн, - Волошек зажадав вічного лен-на Гуквальдів, Пршибора, Острави і Френштата. Як ми узгодили, я пообіцяв йому їх. Але йому було мало, він вимагав Намислова, Ключборка, Грижова, Рибніка, Пщини і Битома. Я пообіцяв йому їх, брате Прокопе, також, ручаючись твоїм іменем. Поспішив?

Прокоп Голий відповів не зразу. Спершись спиною на бойовий віз, він їв стоячи, липовою ложкою черпав з горщика затірку, підносив до рота. Молоко висихало в нього на вусах.

За возом і спиною Прокопа ревіла і бушувала пожежа, великим вогнем палало місто Глухолази. Палав як смолоскип дерев’яний парафіяльний костел. Вогонь пожирав дахи і стріхи, дим бив у небо чорними клубами. Крик убієнних не стихав ні на мить.

- Ні, брате, не поспішив, - Прокоп Голий облизав ложку. - Ти поступив слушно, пообіцявши від мого імені. Ми дамо йому все, що обіцяно. Болькові належиться компенсація. За кривди. Бо якось так вийшло, що Змрзлік і Пухала, пустивши з димом Б’ялу і Прудник, з розгону спалили і його коханий Глогувок. Ми покриємо йому цю втрату. Більшість міст, яких він вимагає, і так, правду кажучи, ще тільки треба буде здобути. От і побачимо під час штурмів, який з князя Болька союзник. І нагородимо відповідно до заслуг для справи.

- І заслуг перед Богом, - вставив з повним ротом проповідник Маркольт. - Дідич Ополя повинен прийняти причастя з Чаші й присягнути чотирма статтями.

- Прийде і на це час, - Прокоп відклав миску. - Закінчуйте їсти.

На вусах Прокопа засихали молоко і борошно із затірки. За спиною Прокопа місто Глухолази перетворювалося на попелище. Мордовані мешканці вили різними голосами.

- Приготуватися до виступу! На Нису, Божі воїни! На Нису!

РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ,

у якому в четвер вісімнадцятого березня 1428 року,

або, як зазвичай пишуть у хроніках: in crastino

Sancte Gertrudis Anno Domini МССССХХVІІI225

якихось XIV тисяч чоловік скачуть один одному до

горлянок у битві під Нисою. Втрати переможених

становлять circa М226 полеглих. Втрати переможців

хронікарський звичай наказує оминути мовчанням.

- Гус єретик! - скандували перші шеренги вишикуваного на Монашому Лузі єпископського війська. - Гус єретик! Гу! Гу! Гу!