Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Божі воїни

s Bohem přebývati.

Kyrieleison!

Пожежі в місті ще бушували, натомість підгороддя вигоріло майже повністю, тільки димілося, мигтіло згасаючими пломінчиками на обвуглених балках і стовпах. Почувши, що гуситський спів завмирає вдалині, люди почали вилізати зі сховків, виходити з лісів, спускатися з пагорбів. Вони оглядалися, вражені, плакали, дивлячись на руїну свого міста. Витирали з облич кіптяву і сльози. І співали. Адже був Великдень.

Christ, der ist erstanden

von der marter alle

des cull wir alle fro sein

Christ sol unser trost sein.

Kyrieleison!

Вийшли зі схованок і спустилися з гори Винник ченці-францисканці. Ішли, плачучи і співаючи, до спаленого міста. Був Великдень.

Christ, der ist erstanden

von der marter alle

des cull wir alle fro sein

Christ sol unser trost sein.

Kyrieleison!

Армія Прокопа Голого йшла маршем на північ. Фонтани вогню та стовпи диму здійнялися понад селами, які палили роз’їзди Салави та Федька Острозького. Світло-червоним вогнем вибухнули стріхи Уцєхува. Запалали Праус, Гартау та Рудельсдорф. Невдовзі майже весь горизонт був охоплений полум’ям.

Був Великдень.

Божі воїни йшли маршем на північ. З піснею на вустах.

Všich světi, proste,

nám toho spomožte,

bychom s vámi budlili,

Jezukrista chválili!

Kyrieleison!

Був Великдень. Христос воістину воскрес.

Пожежа охоплювала країну.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ,

у якому різні особи - з різних перспектив -

спостерігають, як поводиться історія. А історія,

зірвавшись із ланцюга, поводиться, як холера.

І показує, на що здатна.

- Бідна шльонська земля.

- Проклята шльонська земля!

Розташований поблизу Сьроди, розкинутий над річкою Сьродзькою Водою табір біженців був неймовірно забитий людьми, просто тріщав по швах. Зазвичай ротація тих, які приходили й відходили, ще дозволяла якось існувати, але сьогодні Дзержка де Вірсінг була просто вражена перспективою появи нових утікачів.

Вона зітхнула вільніше, коли почало смеркатися: вночі рідко хтось прибував, а вона знала, що багато людей планують на світанні виходити. Гусити пішли. Вони скерувалися на південь, трактом, що вів на Костомлоти, Стшегом, Болькув і Ландесгут. Може, повернулися до Чехії? Удень небо вже не чорніло від димів, а вночі не освічувалося загравами. Людям набридло поневіряння, вони хотіли повертатися. До попелищ. До спалених дощенту містечок і сіл. До Собутки, Гнєховиць, Гурки, Франкенталя, Арнольдсмуле, Восковіц, Ракошиць, Слупа. І багатьох-багатьох інших, назви яких звучали по-чужому. І байдуже.

Ревів віл, мекала коза. Десь біля возів заплакала дитина, біля Дзержки пройшла швидкою ходою Еленча фон Штітенкрон. Закінчивши разом з іншими роботу в кухні, Еленча не пішла разом з іншими, щоб виспатися та відпочити. Еленча, здавалося, ніколи не відпочиває. За ті сім днів, упродовж яких Дзержка де Вірсінг фінансово та організаційно підтримувала табір, Еленча відпочивала тільки на категоричний наказ. Дзержка не любила бути категоричною щодо Еленчі. Вона бачила, як дівчина на це реагує. Бачила це першого дня, коли Еленча Штітенкрон прибула до Скалки на каштановому коні Тибальда Раабе. Коли Дзержці стукнуло в голову, буцім вона знає, яким способом найефективніше вирвати дівчину з отупіння та апатії.

Попередня
-= 250 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

Buriakvova 04.04.2015

Менш цікаво ніж вежа блазнів через різькі скачки по часу та мало деталів. А магії якось забагато. Читати можна, сюжет захопливий


Додати коментар