Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Божі воїни

Ніч була тепла, пахнула весною. Хтось поруч голосно молився.

Еленча, яка спала на подолі Дзержки, заворушися, застогнала. “Вона змучена, - подумала Дзержка. - Виснажена. Тому так неспокійно спить. Тому її мучать кошмари.

Знову”.

* * *

Еленча зойкнула крізь сон. Їй снилися бій і кров.

* * *

“У золотому полі крокуючий чорний тур, - думав Рейневан, дивлячись на наполовину втоплений у болоті щит. - Такий герб по-фаховому блазонують274: d’or, au taureau passant de sable. А цей другий герб, на цьому другому щиті, оцей з трьома червленими трояндами на срібній перев’язі, блазонують: d’azur, a la bande d’argent, chargee de trios roses de gueules”.

Нервовим рухом витер обличчя.

“Taureau de sable, чорний тур - це лицар Генріх Барут. Той самий Генріх Барут, який три роки тому обзивав мене, бив і копав на зембицькому турнірі”. Тепер йому самому дісталося - удар залізним билом ціпа так сплюснув і деформував армет, що краще було не уявляти собі, як виглядає голова всередині. Гусити познімали з убитого лицаря баварські обладунки, але погнутий шолом не рушили. Тож Барут лежав собі тепер, як якийсь жахливий гротеск, у штанах, сорочці, у кольчужному чепці, у шоломі і в калюжі крові, яка вилилася з-під шолома.

“А три троянди, trois roses, - це Кристіан Дер, син Вальпота Дера з Вонвольниці. Я грався з ним у дитинстві, у гаях за Бальбіновом, над Жаб’ячими ставами, на повойовицьких лугах. Ми гралися в лицарів Круглого Стола, у Зігфріда й Хагена, у Дитріха й Хільдебранда. А пізніше разом бігали за вонвольницькою мельниківною, справедливо міркуючи, що котромусь із нас вона врешті-решт дозволить залізти рукою тут і там. Потім Петерлін одружився з Гризельдою фон Дер, а Кристіан став моїм швагром... А тепер лежить у червоному болоті, дивиться в небо засклілими очима. І такий мертвий, що мертвішого не буває.”

Він відвів погляд.

“Війна - річ без майбутнього, а воячка - річ без перспектив”, - стверджував Беренгар Таулер. “З воєнної завії народиться Новий Чудовий Світ”, - доводив - нещиро й за мамону - Дроссельбарт. Двадцятого дня місяця квітня Року Божого 1428, у вівторок, у селі Мочидло, розвіялися надії обох. Таулера - на майбутнє та перспективи, Дроссельбарта - на що б то не було.

До Мочидла їм наказав їхати Прокоп Голий. З агітацією. Побоювань, що хто-небудь у Шльонську ще намагатиметься формувати із селян піхоту, радше не було, однак Прокоп волів дмухати на холодне. “Під Нисою, - крутив він вус, - добре загітовані селяни втекли ще до того, як почалася сутичка”. Тож треба було агітувати далі. Думаючи про майбутні сутички.

Вони вирушили вранці, десятком кінних та одним бойовим возом. Кінних виділив князь Федько Острозький, це були, як більшість князевої дружини, угорці та словаки. Віз, чотирикінний, бо бойовий, належав німбургцям Отіка з Ложі й мав досить стандартний екіпаж: возового гейтмана, двох їздових, чотирьох арбалетників, чотирьох стрільців з пищалями і п’ятьох чоловік, озброєних ціпами, глевіями та сулицями. З ними їхали Дроссельбарт - як агітатор, Жехорс - як помічник агітатора, Рейневан - як помічник помічника. Шарлей - як помічник Рейневана, Беренгар Таулер - як надлишок милості й Самсон - як Самсон.

Кінні угорці, яких чехи зневажливо називали “куманами”275, зігнали мешканців Мочидла на майдан, після чого швидко роз’їхалися між халупами, щоб, своїм звичаєм, спробувати щось украсти, а може, і зґвалтувати. Куманські звичаї в гуситській армії суворо переслідувалися, тому мадяри Острозького наважувалися давати собі волю тільки тихцем, у далеких вилазках, коли ніхто не бачив. Возовий гейтман вирішив, що він бачити не хоче. Його підлеглі також усю свою активність спрямували на сонні теревені, чухання задниць і колупання в носах.

Попередня
-= 256 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

Buriakvova 04.04.2015

Менш цікаво ніж вежа блазнів через різькі скачки по часу та мало деталів. А магії якось забагато. Читати можна, сюжет захопливий


Додати коментар