Слава ЗСУ!

І тут, під селом, назви якого він не знав, його зупинила гуситська глідка318. Роз’їзд, патруль, що складався з трьох кінних арбалетників.

- Я з Фогельзангу, - відповів він на оклик. - Рейнмар з Беляви. Ведіть до командування.

* * *

Сирітки були на марші. Покинувши постій під Ренгерсдорфом, армія Краловця йшла на північ. “Вони йдуть прямісінько в долину Сьцінавки, - подумав він. - Мені не треба їх намовляти, не треба переконувати, вони й без моєї участі роблять точнісінько те, чого хотів князь Ян. Невже це Божий знак? Мені не треба нічого робити. Я нікого не зраджу. Принаймні діями. Просто мовчатиму. Приховаю, що сталося. Ютта буде врятована...”

Колона, яку з флангу охороняли вершники та піхотинці, мала завдовжки чи не з півмилі - до її складу входило, на око, десь зо сто п’ятдесят бойових возів і з півсотні транспортних, які називалися спижними319. Минуло трохи часу, поки патруль довіз Рейневана до гейтманів. Аж у голову колони, яка була вже далеко за Шведельдорфом.

-Рейневане! - Ян Краловець з Градека справляв враження сильно здивованого. - Ти живий? Казали, що тебе в Клодзьку пан Пута замучив. Що ви потрапили йому до лап, ти і Жехорс... Яким чудом...

- Не час про це, брате. Не час.

- Розумію, - обличчя Краловця взялося льодом. - Говори, з чим прибув.

Рейневан глибоко вдихнув. “Ютто, - подумав він. - Ютто, вибач”.

- Ян Зембицький іде на вас з півночі з тисячею важкоозброєної кінноти. Вони збираються вдарити на вас на марші. Зробити вам друге Крацау.

Краловець зціпив зуби, почувши цю назву. Інші гейтмани злегка зашуміли. Серед них був Ян Колда з Жампаха. Був Матей Шалава з Ліпи. Був іще один, схожий на Матея і з таким самим гербом, а отже, поза сумнівом, його брат Ян. Був Бразда з Клінштейна, який сидів на великому лицарському сивому коні, як завжди, з родовими остеревами Роновичів. Був знайомий Рейневанові з вигляду Вілем Єнік з Мечкова, гейтман Літомисла. Був Пйотр з Ліхвіна, якого звали Поляком, теперішній комендант захопленого навесні замку Гомоле. І саме чорний як ворон Пйотр Поляк озвався першим.

- Що ще, - запитав він злим голосом, - тобі наказали передати Зембицький і Пута? До чого ти маєш нас схилити?

- Мав, - з притиском відповів Рейневан, повернувшись обличчям не до поляка, а до Краловця. - Я мав схилити вас якраз до того, що ви зараз робите. До маршу на північ, у долину Сьцінавки. Ви самі лізете в засідку, Янові Зембицькому просто в пащу. Якби я був провокатором, як натякає пан з Ліхвіна, мені вистачало б мовчати. А я вас попереджаю. Рятую вас від катастрофи й загибелі. Ви навіть не знаєте, чого мені це коштує. Якщо ви вважаєте мене шпигуном, вбийте. Більше я не скажу ні слова.

- Це Рейневан, - сказав Бразда з Клінштейна. - Це один з нас! І він же нас застерігає. А що він мав би досягти тим, що він нас застерігає?

- Те, що ми зупинимося на марші, - повільно сказав Вілем Єнік. - Що дамо тоді ворожим військам час, який їм потрібен. Що дамо час втекти з добром селам, які ми йдемо пограбувати. Я цього чоловіка не знаю...

- А я знаю, - гостро відрізав Краловець. - Наказую зупинити колону. Брате Вілеме, патрулі й роз’їзди на північ і в бік Клодзька. Брате Петре, брате Матею, сформуйте кінноту.