Слава ЗСУ!

Копита б’ють об землю. Рейневан галопує, похилившись у сідлі. Десь тут має бути село Баумгартен. Але його нема. Є голі столітні дерева, дикий ліс, зимова пуща.

- Ви були гарною парою, - волає з-за дерева зеленошкіра істота, очі якої світяться, як фосфор. - Joioza і bachelar. Були! Були!

- Камінь на шанець! - виють, піднімаючись із бурелому, бліді віхти. - Камінь на шанець!

З-за стовбурів показуються альпи, високі, темношкірі та біловолосі альпи зі шпичастими вухами.

- Tempus odii, - напливає на нього їхній настирливий, добре чутний шепіт. - Tempus odii, час ненависті...

Тут має бути село Буковчик. Його нема.

- Нова Ера! - кричить, вискакуючи, як з-під землі, Крейчірж, проповідник Сиріток. Він весь залитий кров’ю, кривавить з відрубаної вище ліктя руки й зі страшної рани на голові.

- Нова Ера! А старий світ хай загине у вогні! Пожертвуй нею! Пожертвуй нею для діла!

- Камінь на шанець! Камінь на шанець!

- Настане Царство Боже! - виє Крейчірж. - Справжнє Regnum Dei! Затріумфуємо! Істинна віра тріумфує, неправедності настане кінець, світ зміниться! Щоби так сталося, ти повинен нею пожертвувати!

- Ти повинен нею пожертвувати!

По схилу пагорба довжелезним, безкінечним походом-хороводом спускається Totentanz, danse macabre. Сотні вбраних у порвані савани мертвяків витанцьовують і скачуть, вихиляються у диких та гротескних па. Майорять і тріпочуть пообтріпувані хоругви та прапори. Гримлять пекельні барабани. Чути торохтіння кісток, клацання зубів. І дикий хорал, який виводять скрипучі голоси:

Ktož jsů boži bojovnici

A zákona jeho!

Над труп’ячим воїнством кружляють і каркають тисячі ворон, воронів і галок. Вітер доносить огидний трупний сморід.

Торохкотять кості, клацають зуби. Звучать верески й пекельне виття. І пісня.

Ktož jsů boži bojovnici

A zákona jeho!

“Камінь на шанець. Ти повинен нею пожертвувати.”

Рейневан нахиляє обличчя до гриви, пришпорює коня.

Копита гримлять по мерзлій землі.

* * *

Кошмар закінчився ще раптовіше, ніж почався. Пітьма миттю розвіялася. Повернувся нормальний світ. Нормальне грудневе небо, в якому повис блідий, як сир, місяць. Село Франкенбург виявилося там, де й мало бути. Гавкали собаки. Дим сповзав зі стріх, далі стелився по цілині. Далеко, на півдні, в напрямку їзди, отже, певно, в Барді, дзвонили на нону.

Рейневан їхав. Кінь мотав головою, бокував.

Голова боліти перестала.

* * *

Він проминув Бардо, яке все ще мало на собі сліди руйнувань і пожеж. Переїхав на лівий берег Ниси. Піднявся на хребет над поворотом ріки, проїхав біля села Айхау, з’їхав у Клодзьку улоговину.

У Клодзьку дзвонили на вечірню.

Він об’їхав місто з півночі, ще раз переправившись через Нису. Добрався до роздоріжжя - місця, де мендзилеський гостинець перетинався з трактом, що вів до Левіна та Находа.