Слава ЗСУ!

Шеф таборитської розвідки трапезував сам, у кутку, мужньо й старанно працюючи над печеною гускою, абсолютно ігноруючи той факт, що жир забруднює йому манжети й капає на груди обшитого срібною ниткою вамсу. Він побачив Рейневана, жестом дав йому знак сісти - жест було виконано, між іншим, пінним кухлем пива, яким Неплах запивав гусятину. І їв далі, не піднімаючи очей. Про те, щоб запропонувати Рейневанові страву або напій, він і взагалі не подумав.

Він з’їв цілу гуску, навіть куприк, який було залишив на десерт. “І де воно в ньому дівається? - подумав Рейневан. - Таж він страшенно худющий, хоч апетит - крокодилячий. Гм, мабуть, це нервова робота. Або паразити.”

Флютик зміряв очима рештки гуски і вирішив, що вони вже настільки мало привабливі, що можна присвятити увагу чомусь іншому. Він підняв погляд.

- І що? - Флютик обтер жир із бороди. - Ти маєш що мені сказати? Передати? Доповісти? Дозволь, я вгадаю: не маєш.

- Ти вгадав.

У чорних очах Флютика з’явилися два золоті бісики. Обидва вони підскочили й беркицнулися. Як тільки з’явилися.

- Я переслідував, - Рейневан удав, ніби не помітив, - одного субчика. Він був уже майже в моїх руках. Але втік від мене біля Валентина.

- Ото невдача, - безпристрасно сказав Неплах. - А ти його принаймні впізнав? Чи це був той, що змовлявся з вроцлавським єпископом?

- Той. Так я думаю.

- Але втік?

- Втік.

- Так що ти знову, - Флютик надпив з кухля, - втратив шанс помститися. Ти таки справді невдаха. Воістину, ніщо тобі не вдається, доля ніяк не хоче тобі сприяти. Не один би зламався, якби йому весь час так не таланило. Але я дивлюся на тебе і бачу, що ти переносиш це з гідністю. Тобою можна захоплюватися, та й годі. І заздрити тобі.

- Але, - продовжив він, не дочекавшись реакції, - у мене є для тебе добра новина. Що не вдалося тобі, вдалося мені. Я схопив негідника. І справді неподалік від церкви Святого Валентина, що дуже гарно свідчить про твою правдомовність. Ти тішишся, Рейневане? Ти вдячний? Може, настільки, щоб щиро порозмовляти про п’ятсот гривень збирача податків?

- Змилуйся, Неплах.

- Вибач, я забув, ти ж бо нічого не знаєш про аферу зі збирачем, ти невинний і ні при чому. Тож повернімося до негідника, якого я впіймав. Уяви собі, що це не більше не менше, як Ян Сміржицький зі Сміржиць, гейтман у Мельнику і Рудницях. Ти уявив?

- Уявив.

- І що?

- І нічого.

Скидалося на те, що бісики беркицнуться. Але не беркицнулися.

- Твої донесення про участь Яна зі Сміржиць у шльонській змові, - продовжив після паузи Флютик, - це вже, на жаль, торішній сніг. Взяли і застаріли. Настав історичний час, багато що діється, кожен день приносить зміни, те, що вчора було важливе, сьогодні не має значення, а завтра буде варте менше, ніж собаче лайно. Ти це розумієш, я сподіваюся?

- Аякже.

- Це добре. Зрештою, в так званому загальному вимірі це не має значення, бо яка, врешті-решт, різниця, за що Сміржицького засудять, приречуть на смерть і стратять: за змову, за зраду, за переворот - одна холера. Що має висіти, те не потоне. Твій брат буде відімщений. Ти тішишся? Ти вдячний?