Слава ЗСУ!

- Наразі?

- Протягом деякого часу.

- Якого часу? Доки? Коли ви її звільните?

- Коли настане час. І за деякими кондиціями.

- Ну ж бо! - рявкнув Рейневан, усе ще марно намагаючись зрушити коня. - По суті! Я слухаю! Що це за кондиції? Кого я цього разу повинен зрадити? Кого продати? Кого видати на смерть? А коли я зроблю, що ви хочете, ви віддасте мені Ютту, так? А може, ще докладете тридцять срібників?

- Пацієнція! - підняв руку незнайомий. - Не гарячкуй, не скипай. Я сказав тобі те, що мав сказати. Тепер повертайся до своїх. До Сиріток, які, як доносить поголос, швидко посуваються на північ і з хвилини на хвилину будуть тут. Повертайся. І чекай звісток від нас. Велебний Гейнче переказує тобі слова пророка Осії: прості Господні дороги, і праведні ходять по них, а грішні спіткнуться на них327. Час тобі перестати спотикатися, Рейнмаре з Беляви. Час повернутися на прямі дороги. Ми спробуємо допомогти тобі в цьому.

- Не сумніваюся, що спробуєте.

- Чекай звісток. Ми знайдемо тебе.

- Ви такі впевнені, що знайдете?

- Знайдемо, - усміхнувся посланець Інквізиції. - Без проблем. Адже ти - як майоран. З’являєшся часто. У кожній страві. Мене звати Лукаш Божичко.

- Я запам’ятаю.

Лукаш Божичко засміявся, анітрохи - принаймні з вигляду - не переймаючись погрозою, яка прозвучала в Рейневановому голосі. Закинув плащ на плече. Розвернув рябого коня. Пришпорив його. І клусом поїхав у бік Гродзької брами. До якої рухалося все більше й більше біженців.

Рейневан довго дивився йому вслід. Він вмирав від втоми та невиспаності. Але знав, що не має часу ні на відпочинок, ні на сон. Натягнув повіддя, повернув у бік Франкенштейна. Кінь фиркав. Дорога була повна людей. Вість про Сиріток, які надходили з рейдом, поширювалася блискавично, Шльонськ знову охоплювала паніка.

А Ютта була в руках Інквізиції.

Небо на півдні затягувалося хмарами, темніло, провіщуючи настання снігових завій.

І значно гірших речей.

КІНЕЦЬ ДРУГОГО ТОМУ

ПРИМІТКИ АВТОРА

Розділ перший

[1] “...Якубек з Вржешовіц, гейтман Біліни” - “гейтман” навмисне пишеться так, щоб відрізнити від гетьмана, який у нас означає воєначальника дуже високого рівня, часом навіть головнокомандувача. У гуситів “hejtman” (лат. capitaneus) був просто командиром, до нього ближчий за значенням козацький отаман, який також, зрештою, походить безпосередньо від німецького Hauptmann’а. У гуситів “hejtman” був уже командир бойового возу та його екіпажу, що налічував 16-21 чоловік. “Гейтман” також міг означати не тільки військового командира, а й адміністративного управляючого - наприклад, титул “hejtman zemsky” слід перекладати “староста”. Саме так є в конкретному випадку Яку-бека з Вржешовіц - титул “гейтмана Біліни” робив його старостою (управляючим) міста та міського округу, а також військовим командиром збройного контингенту, який виставляла Біліна, - так званої “міської готовності”.

[2] “...Das Fechtbuch” пера Ганса Талхоффера” - анахронізм. Славетний підручник бою холодною зброєю був написаний і виданий дещо пізніше, його датують 1443 роком. З “Flos duellatorum” Фіоре да Чівідале анахронізму нема, твір був відомий уже в 1410 році.