Слава ЗСУ!

- Та що ви, метре Вінцентій, - нещиро усміхнувся Фраундіншт. - Нас турбує не це. Якщо ви були не в змозі з’ясувати суть явища...

- Хто сказав, - випростався некромант, - що я був не в змозі? Був і з’ясував.

- Позитивний преспріт, - сказав він, насолодившись повною зосередженості й очікування тишею. - Вам щось говорить це визначення? Та що це я питаю, звичайно, говорить. Про те, що існує й така річ, як блукаючий преспріт, ви теж напевне чули. Це досить добре описано у фахових книгах, до яких я з усього серця раджу зазирнути.

-Раджу, - тягнув далі Акслебен, не звертаючи ніякісінької уваги на сповнені ненависті погляди чарівників “Архангела”, - проштудіювати випадок Поппо фон Остерни, великого магістра Ордену Діви Марії Німецького дому. Як і цілком подібний, ба ідентичний за своєю природою казус Луцилли, доньки Марка Аврелія. Може, пам’ятаєте? Ні? То пригадайте собі. З цим вашим Самсоном сталося те саме, що з Луциллою і Поппо. Суть явища - позитивний преспріт і блукаючий преспріт. Саме так. Я це знаю. На жаль, самого лише знання недостатньо. Я нічого не можу з цим вдіяти. Тобто я не зміг і не зможу допомогти цьому Самсонові. Ходімо на обід.

- Якщо ви не зможете, - примружив очі Шарлей, - то хто ж тоді зможе?

- Рупілій Сілезець, - тут-таки відповів Акслебен. - І більше ніхто.

- То він, - перервав досить незручне мовчання Теггендорф, - ще живий?

- І взагалі існує? - шепнув до Телесми Тврдік.

- Живий. І є найбільшим серед живих спеціалістом у царині астральних тіл і буттів. Якщо хтось і може тут зарадити, то тільки він. Ходімо на обід. Ага... Ледь не забув...

Некромант знайшов поглядом Рейневана, подивився йому в очі.

- Ти - його друг, юначе, - заявив, а не запитав. - Твоє ім’я -Рейневан.

Рейневан ковтнув слину, підтвердив кивком голови.

- Перебуваючи в трансі, цей Самсон віщував, - безпристрасно сказав Акслебен. - Віщування було кілька разів повторене, виразне, чітке, докладне. Стосувалося саме тебе. Тобі треба остерігатися Баби та Панни.

- Так складається, - некромант заморозив поглядом глузливі посмішки Шарлея і Тврдіка. - Так складається, що я знаю, про що йдеться. Баба та Панна - це дві славетні вежі. Не менш славетного замку Троски, на Підкарконошші. Стережися замку Троски, юначе на ім’я Рейневан.

- Щасливим збігом, - видушив із себе Рейневан, - я не вибираюся в ті краї.

- Збіг не в цьому, - кинув через плече Акслебен, прямуючи до дверей. - А в тому, що Рупілій Сілезець, єдина особа, яка, на мою думку, може допомогти твоєму Самсонові, уже добрих десять років живе в Чехії. І якраз у замку Троски.

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ,

у якому під Коліном бомбарди гаратають і

гупають, а плани народжуються, одні великі,

інші менші, одні більш, а інші менш утопічні

та фантастичні - але що насправді є утопією та

фантазією, покаже лише час.

- Брате Прокопе! Брате Прокопе! Бомбарда вистигла! Вгаратаємо ще раз?

Чоловік, до якого звернувся із запитанням старший гармаш, був поставний і плечистий. Його рум’яне обличчя з простими рисами, ніс картоплиною і чорні довгі вуса робили його схожим на хлопа, на задоволеного урожаєм селюка.