Слава ЗСУ!

Рейневан уже бачив цього чоловіка. Кілька разів. І щоразу зацікавлено приглядався до нього.

Прокоп до революції був священиком, говорили, що він походить з Праги, з роду староміських патриціїв. До гуситів він пристав одразу після дефенестрації, але до 1425 року був усього лише одним із багатьох таборитських проповідників, серед яких виділявся не тільки розумом, холоднокровністю та толерантністю, а й тим, що всупереч приписам гуситської літургії не носив апостольської бороди, а щоранку педантично голився, плекаючи тільки свої славнозвісні вуса. Саме через це гоління і отримав він своє прізвисько - Голий. Після смерті Богуслава зі Швамберка Прокопа зовсім несподівано обрали найвищим гейтманом, головнокомандувачем Табора й верховним Справцею [10] - так перекладалося титул director operationum Thaboritarum. Невдовзі після номінації Прокоп здобув друге прізвисько: Великий. І йшлося не тільки про зріст. Прокоп виявився справді великим вождем і стратегом, це довели гучні перемоги під Усті, під Цветгелем, під Таховом і Стршибором. Зоря Прокопа Голого світила яскраво.

- Брате Прокопе! - нагадав про себе гармаш. - Вгаратаємо?

Прокоп Голий поглянув на мури та вежі Коліна, червона черепиця яких гарно компонувалася з осінньою колористикою навколишніх лісів і хащ.

- А чого це вам так, - відповів він питанням на питання, - спішиться гаратати? Руйнувати? Це ж чеське місто, Бога ради! Почекайте, підемо невдовзі на суміжні країни, там собі постріляєте, там собі понищите. А Колін мені потрібний цілий і мало пошкоджений. 1 таким ми його й візьмемо.

Колін, достоту ніби хотів висловити незгоду й незадоволення, відповів. З мурів гримнуло, бахнуло, на зубцях розцвіли дими, засвистіли кам’яні ядра. І всі врилися в землю за якихось двадцять кроків від першої лінії облоги. Обложений у Коліні пан Дзівіш Боржек з Мілетінка давав знати, що йому зовсім не бракує ні пороху, ні волі до боротьби.

- Пана Дзівіша Боржека, - випередив запитання Прокоп, - ми змусимо здатися. І візьмемо місто без руйнувань, без різанини після штурму, без плюндрування. Щоб колінські міщани любили брата Гертвіка, який незабаром буде тут гейтманити.

Гуситські командири, які оточували Прокопа, хором зареготали. Рейневан знав багатьох із них. Не всіх. Він не знав Яна Гертвіка з Рушінова, який уже мав, як виявилося, номінацію на гейтмана Коліна в кишені. З інших Сиріток він уже бачив був Яна Краловця з Градека, їру з Ржечиці, у світловолосому і життєрадісно усміхненому велетні впізнавав Яна Колду з Жампаха. З-посеред командирів Табора він упізнавав Ярослава з Буковини, Якуба Кромешина, Отіка з Лози, Яна Блега з Тєшниці.

- Тому, - Прокоп випростався, роззирнувся, щоб було зрозуміло, що він звертається не тільки до гармаша, а й до решти. - Тому прошу не спішити, не рватися, пороху не переводити...

- А що, тільки стояти? - запитав із помітним незадоволенням Ян Колда. - Під цими стінами? Без діла?

- Хто сказав, - Прокоп сперся на частокіл, - що без діла? Брате Ярославе!

- Слухаю!

- Чи Флю... Чи брат Неплах нарешті прислав тих своїх Стенторів99?

- Прислав, - підтвердив Ярослав з Буковини. - Десятьох. Ой, морди страшні... Горілкою і цибулею від них так відгонить, що моцного хлопа з ніг збиває. Але голоси рихтик100 як дзвони...