Слава ЗСУ!

- Це якась маячня! Я й не подумаю це вислуховувати!

- Ти забув Біблію, отче єпископе? Слова євангеліста? Non enim est aliquid absconditum quod non manifestetur, nec factum est occultum sed ut in palam veniat [14]. Нема нічого таємного, що не стане явним. Люб’язно повідомляю, що знайшовся свідок нападу на збирача податків, вчиненого поблизу Барда тринадцятого вересня Року Божого 1425.

- Дивіться, дивіться, - вишкірив зуби Конрад Олесницький. -Свідок. Знайшовся. І що він сказав? Хто, цікаво, напав на збирача?

Очі Стінолаза блиснули.

- Виявити винуватця - це тільки питання часу, - буркнув він. - Так-бо складається, що цього свідка знайшли люди, ворожо до нас налаштовані. Маючи свідка, вони по ниточці доберуться до клубка. І справа розкриється. Розкриється як пити дати. Так що збав трохи тон, єпископе!

Єпископ Конрад якийсь час міряв його злим поглядом. Потім виліз з ложа, прикрив наготу опанчею. Усівся в низькому кріслі.

І довго мовчав.

- Як ти міг, отче, - сказав із докором Стінолаз, сідаючи навпроти. - Як ти міг? Нічого мені не сказавши? Не повідомивши?

-Я не хотів тебе турбувати, - не змигнувши оком збрехав Конрад. У тебе було стільки справ на голові... Звідки ти знаєш про цього свідка?

- Магія. І донощики.

- Розумію. За допомогою магії та донощиків можна буде, сподіваюся, цього свідка вистежити... І, кгм, усунути? Взагалі-то я на цього свідка сцяю, а на тих вороже налаштованих людей серу. Хрін що вони мені зроблять. Але навіщо мені клопоти? Якщо можна би було цьому свідкові тихцем скрутити шию... Га? Біркарте, сину мій? Допоможеш?

- У мене безліч справ на голові.

- Добре, добре, mea culpa138, - неохоче визнав єпископ. - Не сердься. Твоя правда. Приховав! А що? Ти нічого від мене не приховуєш?

- Чому, - Стінолаз волів не зізнаватись, що, звісно ж, приховує, - чому, поясни мені, отче єпископе, ти грабонув гроші, які начебто мали послужити святій справі? Війні з чеською єрессю? Хрестовому походу, до якого ти все ще закликаєш?

- Я ці гроші врятував, - холодно відповів Конрад. - Завдяки мені вони послужать тому, чому мають послужити. Вони підуть на те, на що треба. На найманців, на коней, на зброю, на гармати, на кулі, на порох. На все, за допомогою чого ми зможемо побити, придушити і знищити чеських відщепенців. І є впевненість, що ніхто цих грошей не розтратить. Якби зібраний податок поїхав до Франкенштейна, його би просто-напросто розікрали. Як завжди.

- Аргументація, - усміхнувся Стінолаз, - досить переконлива. Але я сумніваюся, що папського легата вдасться перекопати.

- Легат і є найбільшим злодієм. Зрештою, про що ми балакаємо? Таж легат і князі уже отримали своє срібло, адже після пограбування ми зібрали податок удруге. Як ним розпорядилися, можна було побачити. Під Таховом! Те, що не потрапило до їхньої кишені, залишилося на полі битви, з якого вони ганебно втекли, залишивши все гуситам! А той податок? Про нього вже навіть не пам’ятають. Це вже історія.

- На жаль, ні, - спокійно заперечив Стінолаз. - Той податок ухвалив рейхстаг. Той, хто заграбастав гроші, насміявся з князів-курфюрстів Рейху, познущався з архієпископів. Вони так цього не облишать. Будуть винюхувати, будуть вистежувати. Врешті-решт докопаються до істини. Або наберуть обґрунтованих підозр.