Слава ЗСУ!

- Рейнмар з Беляви.

- Честь для нас. А той?

- Той, - відповів з притаманною йому безтурботністю Шарлей, - це той. Не перешкодить, не завадить. Він працює по дереву.

І справді, Самсон Медок прибрав міни дурника, всівся під стіною й узявся стругати кілочок.

- Якщо вже ми почали представлятися, - Шарлей усівся, - то будь і ти ласкавий, Беренгаре...

Трійця з-за столу поклонилася. При рудому грубані були панок гордовитого вигляду, вбраний, як на гусита, досить багато та різнокольорово, та низенький худолиции і смаглявий тип, на вигляд угорець.

- Амадей Бата, - представився грубань.

- А я є лицар Манфред фон Зальм, - заявив барвистий панок, а перебільшена пиха, з якою він це прорік, свідчила, що такий з нього був лицар, як з клоччя батіг, хресне його ім’я було, певно, Зденек, а біля жодного з фон Зальмів він не те що ніколи не сидів, а й навіть не стояв.

- Іштван Сеці, - підтвердив здогад угорець. - Вип’єте? Попереджаю, що в цьому розбійницькому борделі жейдлік вина коштує три гроші, а півпінти пива - п’ять пеняжів [19].

- Але вино добре, - Таулер відпив з кухля. - Як на розбійницький бордель і шулерню. Якщо вже ми про це заговорили, то котра зі згаданих розваг привела вас до Гунцледера?

- У принципі, жодна, - Шарлей підкликав дівку зі дзбаном, а коли та підійшла, оцінив її поглядом. - Що не значить, що котроїсь із них ми не скуштуємо. Виступ, приміром, сьогодні буде? Жива картина?

- Звичайно, - усміхнувся Таулер. - Звичайно буде. Я тут головним чином з цієї причини. Навіть не буду грати. Боюся, що тоді в мене вициганять і того флорина, якого треба дати за видовище.

- А інші, - демерит показав головою, - хто будуть?

- Той, що за шинквасом, - Амадей Бата струсив пивну піну з вусів, - котрий з Чашею на грудях, - це Габарт Моль з Модржелиць, сотник у Рогача. Бородань, що скидається на священика, - це його товариш, вони приїхали разом. З Гунцледером за столом сидять його шулери, на ім’я пам’ятаю тільки одного, того лисіючого, його звуть Єржабек...

- Ну ж бо, шановні! - заволав від столу Гунцледер, потираючи руки енергійно й заохочуючи. - До столу, до столу, до гри! Фортуна чекає!

Манфред фон Зальм сів за стіл першим, його приклад наслідував Шарлей, з човганням відсунули дзиґлики Іштван Сеці й Амадей Бата. Підсів оздоблений Чашею сотник Рогача, відірвався від шинквасу його схожий на проповідника товариш. Рейневан, пам’ятаючи застереження Шарлея, залишився. Беренгар Таулер також залишився за своїм столом, знаком підкликав найближчу дівчину з дзбаном. Ця була руда й веснянкувата, веснянки покривали навіть її оголені передпліччя. Порівняно з іншими, вона мала трохи менші синці під очима, але її обличчя було якось дивно застиглим.

- У що зіграємо? - запитав у тих, що зібралися за столом, Гунцледер, вправно тасуючи карти. - У пікет? У ронфу? У trentuno? У menoretto? До ваших послуг, до ваших послуг, що лише забажаєте, може бути cricca, може бути basseta... Може бути і trappola, може бути buffa aragiato, а може, волієте ganapierde? Я знаю всі genera ludorum fortunae139! На будь-яку погоджуся. Клієнт - наш хазяїн. Вибирайте.

- Нас забагато для карт, - оцінив Бата. - А нехай усі мають розвагу. Я пропоную кості. Принаймні для початку.