Слава ЗСУ!

- Назва, - втрутився Рейневан, - походила, здається, від перекрученого “бегарди”?

- Дехто так стверджує, - кивнув Таулер. - Але більш правдоподібно, що це пішло від Пікардії, від вальденсів, які саме звідти прибули в 1418 році, знайшовши в Чехії притулок і надзвичайно багатьох прихильників. Рух набрав значної сили та прибічників, яких очолив моравець Мартінек Гуска, що його через його добре підвішений язик називали Локвісом. Сказати про них, що вони були радикальні, - це з біса мало сказати. Вони закликали руйнувати храми: істинна Божа церква, стверджували вони, - то церква мандрівна. Вони повністю відкидали євхаристію. Відмовляли у значенні будь-яким предметам культу, знищували кожну дароносицю і кожну облатку, яка потрапляла їм до лап. Богом, заявляли вони, є все, що існує, ergo, людина теж є Богом. Причастя, стверджували вони, може давати хто завгодно, а приймати його можна у будь-якому вигляді. Цим твердженням вони особливо дошкулили калікстинам. Як це, здійняли вереск ті, то вчитель Гус дав себе спалити, а ми проливаємо кров за причастя sub utraque specie, у вигляді хліба та вина, а тут якийсь Мартінек Локвіс дає причастя у вигляді каші, гороху і кислого молока?

Самсон у своєму кутку ретельно стругав, лезом його ножа повзла красива, закручена стружка.

- У лютому 1421 року терпець увірвався. Сектантів вигнали з Табора, наказали йти геть. Гору полишило щось зо чотириста пікартів, які заклали власний сторожовий табір у розташованих поблизу Пршибеніцах...

- Про що балакаєте? - зацікавився Амадей Бата, повертаючись від грального столу з перебільшено веселою міною людини, яку обіграли.

- Про пікартів.

- А-а-а, про голяків? Хе-хе... Розумію...

- Серед пршибеніцьких вигнанців, - розповідав далі Таулер, - уже не було Гуски-Локвіса, там усім заправляв проповідник Петер Каніш. І його приятелі: Ян Бидлін, Мікулаш Сліпий, Тршачек, Буріан. Вони проголосили цілковите скасування родинних уз, відмінили подружні зв’язки. Проголосили братерську рівність та абсолютну сексуальну свободу. Вирішили, що вони безгрішні, як Адам і Єва, а позаяк серед безгрішних немає місця для сорому, відкидали одяг і розгулювали голяка, у костюмі Адама - звідси й пішла назва “адаміти”, яку дедалі частіше з ними пов’язували. Вони почали з ентузіазмом займатися спільними оргіями. Однак між ватажками-проповідниками невдовзі дійшло до внутрішніх пересварок та розбрату - здається, йшлося не стільки про релігійні питання, скільки про поділ гаремів. Кілька ватажків відкололися, забравши з собою групки прихильників і зграйки жіночок. Зрештою, більшості жіночок дуже подобалося в пікартських комунах, де проголошували ідею повної рівності статей. Втілюючи їх в життя, nota bene, таким чином, що кожна жіночка могла пускатися і ґедзатися, з ким тільки мала охоту. Ця свобода, зрештою, була тільки позірною, бо роль головних когутів у цих курниках виконували Каніш та інші священики. Але жіночки були такі захоплені, настільки переповнені проміскуїтетним містицизмом, що пхалися одна поперед одну, аби прислужитися якомусь “святому чоловікові”, вважали розставляння ніг привілеєм, релігійною послугою, а просто-таки ласкою для них було, якщо у своїй доброті “святий” зволив скористатися випнутим задком.

- Атож, - по-філософськи вставив Амадей Бата, задивившись на задок однієї з дівок, які прислуговували гравцям, - такою вже є жінка, сповнена сластолюбства. І в хтивості невситима. Так було від початку світу і так буде in saecula saeculorum143...