Слава ЗСУ!

Світ Чарівних Корівок влаштований звичайнісінько просто і чарівно. Живуть вони в простеньких напівкруглих будиночках і всі інші їхні будівлі теж мають таку форму. Чесно кажучи, Чарівні Корівки, та й інші чарівні створіння, з якими ми познайомимо вас пізніше, не дуже полюбляють прямі лінії і прямі стіни, тому всі їхні речі і все навкруги завжди заокруглені, або ж зовсім круглі. Вони кажуть, що прямі лінії завжди перетинаються і утворюють прямі кути, в яких завжди збирається, щось недобре, або ж просто всіляке сміття.

А ще, Чарівні Корівки чули, що в інших світах маленьких дітей в знак покарання можуть ставити в куток. Яка ж це прикрість, особливо, якщо усі дорослі, теж колись були дітьми, тому всі чарівні створіння відмовилися від цих жахливих прямих кутів і ліній.

Адже, їх світ сповнений добра й радості і така річ, як покарання, а особливо, покарання дітей у них зовсім відсутня. Ось в такому світі і живуть наші головні герої. Льоллі і Боллі – брат і сестра. Їх тата звати Роллі, а маму - Фоллі. Тато з мамою були постійно зайняті на роботі, тому діти стали вже достатньо самостійні і самі справлялися з хатніми справами та навчанням у школі.

Ось одного разу, здається, в минулу п’ятницю Льоллі і Боллі, як завжди зібралися йти до школи. Дорога не була дуже далека, але проходила через одне місце, яке чесно кажучи, трішки лякало наших головних героїв. Це було своєрідне перехрестя, де перетиналися дві дороги.

Одна від дому до школи, а інша від магазину до лісу. І мало того, що дороги перетиналися майже під прямим кутом, так ще й навкруги були непролазні хащі з колючими рослинами. Льоллі і Боллі змалку лякалися того місця, але вже майже місяць проходили його самі без супроводу дорослих. Проходили вони його на вигляд сміливо, але завжди припиняли розмови і були вдвічі уважнішими.

Ось і в той день, вже майже без страху, йшли вони через те місце і раптово на самому перехресті з’явився незнайомець. Він був білий з крилами, мав великий ніс, як морквину і дуже був схожий на справжнього сніговика. Наші герої зніяковіли і не знали, чи боятися незнайомця, чи ні. Вони зупинилися і здивовано дивилися на нього, а він посмикувався і у відповідь дивився на них.

На Льоллі поступово нападав страх, а Боллі побачила, що незнайомець дуже сердитий і від цього вона розхвилювалася, а коли вона хвилювалася, то вона починала задавати всілякі питання, подекуди недоречні і зовсім не зв’язані між собою.

- А звідки ви? - запитала вона і відразу ж подумала, що краще було б спершу привітатися.

- Я? - перепитав незнайомець і не встиг і рота розкрити, як Боллі додала:

- Добрий день.

- Що? – сказав незнайомець.

- А чи є у Вас годинник? – знову вставила Боллі і подумала, що краще запитати, хто він.

- А ви хто? Куди прямуєте?

- Що-о-о? – ще з більшим здивуванням сказав незнайомець – Мільйон запитань і нуль відповідей. Тихо стоп! Незнайомець і насправді був сердитий, а Боллі була схвильована, але вже не могла нічого говорити, а Льоллі так і стояв з відкритим ротом і дивився, то на неї, то на незнайомця. Виникла незручна пауза, де всі троє стояли нерухомо і дивилися один на одного, але Боллі все ж таки не витримала і знову запитала: