Слава ЗСУ!

- Хто ви?

- Хто Я? – перепитав незнайомець і відразу ж додав:

- Невже, важливо хто я, коли я не знаю де я, чи може важливіше хто ви і де ви, адже дивлячись на себе, я не знаю хто я і де я. Тому краще я запитаю вас:

- Хто ви?

- Що, що? – перепитала Боллі.

- Я запитую хто ви і де ми? – зовсім сердито сказав незнайомець.

Боллі подивилася здивованим поглядом на брата, але той так і стояв з відкритим ротом і здавалося, щось хотів сказати, але не міг, він стояв як пам’ятник і навіть трохи побілів, тому вона відповіла на це дивне запитання сама:

- Ми Льоллі і Боллі, ми школярі і йдемо до школи, а зараз ми знаходимось на цьому перехресті разом з вами. Невже ви не бачите?

Незнайомець підвів на секунду очі до неба і сказав:

- О, святі зелені помідори! За що мені таке покарання. Ніхто мене не розуміє, я і сам вже перестаю себе розуміти і не впізнаю себе. Я чистокровний Орел карпатських гір. Жив я собі у світі людей і горя не зав. Це ж треба було мені залетіти в ту печеру. Залетів орлом, а вилетів сніговиком. Що це за чародійство таке. Де мої гори, де моя земля, де люди? Вже цілий день ходжу тут і навкруги одні корови, що вміють розмовляти. Невже так важко сказати, що ви за тварини, і що це за країна? Скажи мені, чому ти мовчиш?

Льоллі після почутого через силу видавив з себе:

- Тіккккк…

Боллі побачила, що з її братом щось дивне і від хвилювання знову запитала:

- Так ви кажете, хто ви і як вас звати?

Після цього запитання незнайомець почервонів, як морквина і сердито сказав:

- Ах так, моє терпіння лопнуло, зараз ви дізнаєтесь хто я, ви дізнаєтесь, хто такий Орел Коля і відчуєте всю мою лють на собі – сказавши це, він зробив крок на зустріч нашим героям і мав явно не добрі наміри.

І не відомо чим би це все закінчилось, як би десь поряд у колючих кущах не пролунав дикий крик і в цей же момент Льоллі вдалося видавити з себе те слово:

- Тіккккаймо, а-а-а-а.

В цю ж мить в голові Боллі виникло тисячу запитань і два самих головних. Тікаймо? Куди?

- А-а-а-а-а – закричала вона і чкурнула закривши очі не відаючи куди.

- А-а-а-а-а – кричав Льоллі і біг за нею.

- А-а-а-а-а – кричав, ще хтось у кущах.

Серед цього галасу не відомо було чи кричав той незнайомець, але відомо тільки те, що після того, як наші герої чкурнули з перехрестя, він перечепившись через камінь, боляче впав і тихенько заплакав…

Йшла дванадцята хвилина шаленого бігу… У Боллі від початку втечі не було жодних думок і саме на дванадцятій хвилині прийшла перша думка:

- А може, вже можна відкрити очі - подумала вона і від того різко зупинилася. Більше нічого подумати вона не встигла, адже в цю ж мить на неї налетів брат Льоллі.

Він збив її з ніг, а сам покотився клубком під дерево, аж поки воно його не зупинило. Він так і завмер притиснутий спиною до стовбура і головою вниз. Язик його вивалився на бік, а дихання було важким і частим. Приклавши неймовірних зусиль він перекотився і сів на землю уже так як треба. Дихаючи так само часто він вказував лапою в зворотну сторону їхнього бігу і щось пробував промовити. Боллі піднявшись підійшла до нього і здивовано дивилася на це дійство.