Слава ЗСУ!

- Так, бути уважними. Рота не роззявляти. Триматися разом - почав він коли всі вирушили в дорогу.

Друзі добре знали Льокіні звички і тому не особливо звертали уваги на його команди і коли він починав набридати говорили:

- Так, точно. Добре - і при цьому тихенько посміхались. Дорога до печери пройшла непомітно і тому наші герої досить швидко опинилися на місці. Звірившись по карті і розшукавши серед завалів гори маленький прохід вони впевнилися, що прийшли правильно. Перехідна печера, чесно кажучи, була не в доброму стані. Вхід до неї був маленьким, а стіни то і діло обсипалися, але згідно довідника ця печера підходила найкраще, адже через неї можна було пройти в світ людей та ще й в найкраще місто на землі. Ну, принаймні, так говорили люди. Вони ще здавна жили в ньому і вважали його праматір’ю інших міст.

- Заходимо по одному - сказав Льокі і діставши ліхтар зайшов першим до печери.

Всі прослідували його прикладу. В середині не було нічого особливого, окрім того, що по центру печера збільшувалась і розходилась в різні сторони проходами.

- А, в який прохід нам іти - ніби сам до себе в голос сказав Льоллі.

- Так… Зараз подумаємо - сказав Льокі і взявся листати довідник.

Боллі підсвічувала ліхтарем в різні сторони. Льопо, то і діло, бігав і заглядав у кожен прохід. А Сніжок стоявший по середині трішки подумав і тихенько сказав:

- Я чув, що наймудріші люди говорять, що коли не знаєш куди йти, то треба йти прямо.

Всі з подивом подивилися на нього і задумались, а Льокі відклавши довідник на камінь сказав:

- Твоя правда Сніжок. Підемо прямо - він став спиною до виходу і виставив лапу вперед.

- Туди - сказав він і знову першим вирушив вперед.

На жаль прохід, який був прямо по центру виявився не самим підходящим, він був найменший і найтемніший, але друзі вирішили не відступати від задуманого. Льокі ліг на землю і поповз в прохід і вже звідти вигукнув:

- Залишайте всі речі. Тут дуже вузько.

Скинувши речі на купу всі по черзі полізли в прохід. Першим після Льокі просунувся Льоллі, за ним Боллі, а слідом Льопо і Сніжок. Просування йшло не так швидко, як хотілося. Прохід постійно зменшувався і нашим героям на мить здалося, що вони теж зменшуються. Всі потрохи почали хвилюватися і тут Льокі викрикнув:

- Ой-ойо-йой!

І в цю ж мить Льопо заверещав:

- А-а-а-а.

- Що таке, що сталося? - загомоніли усі інші.

- Я, я. Я наступив на щось живе і волохате. А-А-А. Це напевно миш - запанікував Льопо.

- Тихо ти. Розверещався - сказала Боллі - Ти просто наступив мені на задню лапу. Я й сама ледь не злякалася.

Вона хотіла, ще щось сказати, але Льокі перебив її:

- Тихо всі, здається кінець!

- Ой, мамочки - мовила Боллі, а Льопо здається почав плакати.

- Та заспокойтесь ви. Не нам кінець, а кінець тунелю - сказав Льокі і почав швидко лапати стіни навкруги і нічого не знайшовши розсердився і щосили вдарив вперед.