Слава ЗСУ!

- От, дідько! - промовив він і через мить огледівшись додав - А, це що?

Всі так і завмерли спостерігаючи за його діями. Сніжок і Льопо виглядали, як могли з-за спин Льоллі і Боллі і ледь бачили, що від удару стіна обсипалась і Льокі проганяючи лапою пил пробував заглянути в щілину, з якої пробивалось сонячне світло. Воно освітило його обличчя і всі побачили задоволену посмішку.

- Ми на місці - сказав він і почав розривати прохід. Через мить наші герої вибрались і гордо стояли на землі. Позаду них був невеликий пагорб, навкруги росли дерева, які шуршали від вітру своїм листям, чувся спів птахів, а прямо крізь кущі виднілась, якась водойма. Льокі, який стояв трішки попереду голосно сказав:

- Ми прибули. Ми у світі людей. Ура!

Після цього він повернувся і чомусь почав незрозуміло сміятися.

- Ти, що здурів? - запитала Боллі.

- Я, я не… - продовжуючи сміятися Льокі через силу сказав - Я не здурів, а ви… - і знову залився сміхом.

- Що ми? - здивувалися всі і почали дивитися один на одного. І вмить завмерли від здивування.

- Що з нами таке? - сказав Льопо і зробив вигляд ніби втрачає свідомість.

Льоллі і Боллі подивилися мовчки на Сніжка, а той не довго думаючи сказав:

- Я, ж розповідав вам про втрату нормальності при переході в інший світ.

- Добре, що ми хоч говорити між собою можемо - після паузи промовив Льоллі.

І насправді, наші герої вибравшись у світ людей втратили свій звичний вигляд. Всі стали набагато менші за розміром і значно змінилися. Льоллі і Боллі стали схожі на звичайних корівок, їх крила зникли і залишився один хвіст. Льопо став, як справжній баранець, а Сніжок знову став маленьким кроликом. Льокі, який продовжував сміятися оглянув себе і замовк. Він став, як карликовий вовк.

- Ех-х! - сказав він. Сніжок побачив розгубленість друзів і бадьоро промовив:

- Ви не хвилюйтеся, ми повернемося в Чарівну країну і знову станемо самі собою.

- Мені здається, що після цієї подорожі ніхто з нас не буде таким, як раніше - сказав Льокі і повторивши своє улюблене “Ех-х” пішов вперед.

Всі вирушили за ним і пройшовши з десяток метрів зайшли у високу траву, в якій в перемішку росли інші рослини.

- Подивіться, це ж він! - радісно викрикнула Боллі і відбігши в сторону продовжила - Це мій улюблений “Кромер”.

Після цих слів вона поспішно відкусила декілька листочків з невідомої рослини. Всі здивовано подивилися на неї. Льоллі знав, що “Кромер” це улюблена їжа сестри, але не був впевнений, що це він. Тому просто продовжував дивитися, що буде далі. Лише Сніжок хотів, дещо вигукнути, але не встиг. Боллі вже почавши жувати листя зрозуміла, що допустилася помилки:

- Кх-ом-ек -е-ко-ится - заговорила вона з висунутим язиком - Птфу-птфе.

- Вибач, я не встиг тебе попередити. Це звичайнісінька кропива, вона просто зовні схожа на “Кромер”. Вона дуже пекуча - сказав Сніжок.

- Пекуча? - перепитав Льопо - А, навіщо рослині бути пекучою?