Слава ЗСУ!

- Ну все, моє терпіння лопнуло - сказала Боллі і почала копати прохід.

Льокі вирішив трішки зачекати і наглядав за нею зі своєї клітки, а Льоллі час від часу допомагав сестрі:

- Ну ж бо, копай, копай - підбадьорював він її і сам розгрібав викопану землю.

Боллі так старанно почала копати, що через мить земля провалилася і вона впала вниз і вдарилась в щось м’яке і тепле.

- Боллі, сестричко! - викрикнув Льоллі і допоміг їй вибратися - Ти як? Не забилася?

- Ні, там було м’ягко - переводячи подих відповіла вона.

- М’ягко? - перепитав Льоллі.

- Так, там щось м’ягке і тепле - здивовано сказала Боллі.

Льоллі обережно заглянув в прохід і від здивування аж відкрив рота.

- Боллі - через силу сказав він - Ти прибила нашого друга Шмоллі.

- Що? Шмоллі? Як це можливо? - сказала вона і аж завмерла від подиву, а Льоллі тим часом дістав з ями непритомного друга.

В клітці запанувала тиша. Посередині поряд з викопаним проходом лежав бичок Шмоллі, а над ним стояли його найближчі друзі Льоллі і Боллі… Дорогі читачі, ми з вами дійшли до такого особливого моменту, що продовжувати далі просто не можливо не розказавши про ще одно жителя Чарівної країни - про бичка Шмоллі. І щоб усе було зрозумілим, ми знову почнемо спочатку, тобто з тої ранкової п’ятниці коли все почалося. Почнемо спочатку, але з іншої сторони зі сторони бичка Шмоллі.Частина п’ятаБичок Шмоллі. Бичок Шмоллі був на перший погляд дуже дивним і часто поводився не так, як всі діти його віку. Але коли ви з ним познайомитися по ближче, то вам все стане зрозуміло.

Тато бичка Шмоллі був вченим і досліджував різні нові місця. Найбільше за своє життя він дослідив перехідні печери і явище переміщення між різними світами. Працював він старанно і дуже багато. Дома бував дуже рідко, але маленький Шмоллі завжди радів його приїзду. Він полюбляв слухати різні історії про татові пригоди. Одного разу, будучи далеко від дому, тато Шмоллі випадково зайшов в не ту, що потрібно печеру і більше не повернувся. Подейкували, що він там залишився жити, але в це ніхто не вірив.

Шмоллі залишився з мамою. Мама спершу дуже довго плакала, а потім стала мовчазною і повністю занурилась в роботу. Вона була вихователькою в дитячому садку. Виховання чужих дітей забирало в неї дуже багато часу і від того Шмоллі майже завжди був один. Йому було дуже сумно, але, як і усім дітям, сумно було недовго. І Шмоллі знайшов собі відраду. Він почав багато читати. Читав усе, що знаходив: книжки, довідники, журнали, розглядав різні карти і схеми. Шмоллі полюбив читати в голос і говорити, особливо говорити з самим собою. Це трішки лякало інших дітей і тому у нього не було друзів, аж допоки він не зустрів у бібліотеці Боллі, яка шукала довідник по їстівним грибам. Вона теж любила поговорити і вони здружилися. В той же день Боллі познайомила Шмоллі зі своїм братом Льоллі і вони почали дружити. Найулюбленішим їх заняттям стали посиденьки на березі річки і нескінченні розмови. Шмоллі на той час навчався у четвертому класі, а його друзі в третьому і тому він навмисно навчався погано, щоб його залишили ще на один рік. І коли Боллі і Льоллі стали четвертокласниками Шмоллі попав до них в клас. З того часу друзі кожен день були разом. Шмоллі знову почав навчатися добре і навіть краще чим раніше, адже навчатися разом з друзями - це завжди цікаво і приємно.