Слава ЗСУ!

- Що-о-о? - сказав орел і від здивування у нього, аж випав пиріжок з рота.

- Не хвилюйтесь. Я знаю іншу печеру, яка вам підходить - заспокоїв його Шмоллі і додав - Але вона знаходиться далеченько звідси і якщо ми вийдемо сьогодні, то через три дні ви будете вже дома в Карпатах.

- Три дні… Та хоч десять, лиш би потрапити додому - зрадів орел.

- От і добре. Вирушаємо прямо зараз - сказав Шмоллі.

- Так, прямо зараз - підтвердив Коля.

- Нажаль, Льоллі і Боллі напевне уже в школі, вони б з радістю пішли з нами. Але нам потрібно поспішати - подумав Шмоллі а, потім взяв свій рюкзак і склав в нього усю їжу з холодильника. Орел Коля прибрав після себе стіл і вони двоє вирушили в дорогу. Три дні подорожі пройшли, як одна мить. Шмоллі багато говорив і багато розпитував, а коли мова зайшла про гори, то він сказав, що теж любить гори, особливо гори конфет. Цей момент дуже розсмішив орла Колю і він подобрішав і сам розказав багато чого веселого і цікавого.

Три дні пройшли і нові друзі стояли при вході в печеру, про яку говорили і через яку був прохід у світ людей.

- Ось вона - сказав Шмоллі і показав лапою - Заходиш, декілька метрів темноти і ти знову дома і такий, яким був раніше.

- Дякую, друже - сказав орел і відразу додав - Жаль, що ти не можеш зайти зі мною, адже печера одностороння.

- Жаль - задумливо сказав Шмоллі але через трохи посміхнувся і промовив - А знаєш, я піду з тобою.

- Що? А, як же ти повернешся додому? - розхвилювався Коля.

- Є в мене один спосіб, але не переймайся - сказав Шмоллі і подумав про той загадковий пульт, завдяки якому він перемістився в колючі хащі - Будь, що буде. Ну ж бо, вперед! Назустріч пригодам! - відразу додав він і першим пішов вперед. Орел Коля прослідував за ним і вони разом зайшли в печеру. З кожним кроком ставало все темніше і темніше. Потрохи, по мірі проходження вглиб печери на мандрівників нападав страх. Стало зовсім темно. І щоб, хоч якось підбадьорити себе і свого товариша, Шмоллі на весь голос закричав:

- Е-ге-гей-й!

Після такого крику він різко прискорився, закривши очі, а його друг, промчав вперед так швидко, що здалося, що він ніби полетів. Шмоллі наосліп продовжував швидкий рух вперед. По всій печері звучало відлуння його викрику:

- Ге-ге-гей-ей-ей…

Пройшло напевне секунд десять, а може й дванадцять, як уже наш герой мужньо стояв на виході з печери, а в небі радіючи кружляв орел на ім’я Коля.

Шмоллі розкрив очі і поглянув навкруги. Все було інакше, тобто не так, як в Чарівній країні, але було дуже красиво. Було видно гори, ліс, дороги і зовсім поряд будиночки, в яких напевне жили люди. Шмоллі не знав цього точно, адже ніколи не бачив людей в живу, а лише чув розповіді від тата про цих дивних істот.

- От, би познайомитись з ними - подумав Шмоллі і в цю ж мить йому в ніс влучила крапля води.

- Ой-йой-ой - оговтався він від роздумів, зробив крок назад і ненароком глянув на своє тіло.

- Ева-а-а - вирвалось у нього само по собі.

Шмоллі знав про порушення нормальності при переході між світами, але вперше відчув це на собі. Його тіло змінилось, він став розміром, як звичайний, в людському розумінні пес. Ще в нього збільшились вдвоє роги і зникло два хвости.