Слава ЗСУ!

Людина почула це і подивилась на нього крізь свої окуляри. Зустрівшись поглядом Шмоллі від здивування лише зміг вимовити:

- Привіт.

Але людина повелася, якось не виховано, вона відскочила назад, зробила свої очі набагато більшими, закричала букву “А” і впала, як не жива.

Шмоллі піднявся і хотів запропонувати свою допомогу, але вмить підбігла ще одна людина в білому халаті і теж в окулярах, але вже з зовсім коротким волоссям на голові. Вона теж викрикнула “А”, але не впала, а миттю схопила віник, який стояв поряд і викрикнула:

- А ну, брись! Фу. Сидіти!

Шмоллі відчув дивні почуття. Це була суміш подиву і страху. Він зробив крок назустріч людині і хотів привітатися, але вона з усієї сили вдарила його по голові. Шмоллі від такої несподіванки, а може і від дуже сильного удару знепритомнів. Очі його закрились, слух пропав і він впав на підлогу.

Пройшо невідомо скільки часу, перш ніж він очухався. Пахло дивним запахом дерева і щось дуже лоскотало в носі. Шмоллі відкрив очі, підняв голову, замотав нею зі сторони в сторону і “апчіхнув”. Після цього він вскочив на лапи і завмер від наступного здивування. Перед ним стояли ті самі люди в окулярах і пильно дивились на нього. Шмоллі спочатку подивився на них, а потім оглянув все навкруги. Він побачив декілька столів і шаф з багатьма поличками, на яких стояли всілякі склянки і різні прилади. Позаду було два вікна, через які виднілись верхівки дерев. Сам Шмоллі знаходився в металевій клітці, дно якої було вкрито дерев’яною тирсою.

- Так ось, що лоскотало мені ніс - подумав Шмоллі і лапами ненароком почесав його собі.

Ситуація була незвичайна і незрозуміла і тому він вирішив спочатку все обміркувати:

- Так… Судячи з побаченого, я в клітці. Гм-м-м. Яка дикість… Так… Клітка стоїть на столі. Це вже краще. Так… Стіл в кімнаті схожій на лабораторію. Гм-м-м. Не погано. Тут двоє людей, в своїх смішних окулярах. Це означає, що? Що, я в світі людей. Ну, могло би бути і гірше… Може спробувати привітатись, але ні. Якщо я заговорю, то людина з довгим волоссям знову знепритомніє, а інша, знову вдарить мене по голові. Ні. Ні. Ні. Краще помовчу…

Ситуація була незрозуміла і Шмоллі не довго думаючи почав присідати. Це було його особисте правило - присідати в любій незрозумілій ситуації.

- Один, два, три, чотири - Шмоллі подумки рахував свої присідання і на десятому з посмішкою подразнив людей язиком. Потім знову повторив присідання.

Люди спочатку широко відкрили свої очі, потім подивились один на одного і засміялись вголос.

Надалі все пішло, як по маслу. Шмоллі присідав, дразнив людей язиком. Вони у відповідь сміялись, теж присідали і можна сказати, всі троє розважалися, як могли. В кінці-кінців Шмоллі отримав шматок смачної шоколадки, води, а потім ще й молока і тарілочку, якоїсь їжі з упаковки з фотографією кота. Люди перестали боятися і почали думати, що то за звір у них в клітці. А ще вони дуже здивувалися, коли знайшли пульт, з яким наш герой з’явився до них. Довго щось обговорювали, дивились різні записи в різних журналах і розглядали фотографії. Потім дуже голосно кричали “Ура знайшовся” і раділи тримаючи в руках пульт.