Слава ЗСУ!

На дорогах було повно війська. Що крок натикався на колони піхоти чи кінноти, а кожен зустрічний комендант був знервований, заклопотаний, нерозбірливий і такий пихатий, наче доля всього світу залежала від нього одного. Так само міста і замки були повними збройних людей, там день і ніч тривала гарячкова біганина. Зазвичай невловимі бурграфи і каштеляни тепер безперервно гасали мурами і дитинцями, злі наче оси перед бурею, дерлись, лаялись, віддавали накази, роздавали копняки. До твердинь і гарнізонів вдень і вночі тягнулись сильні колони навантажених возів, повертаючись назад порожніми, їдучи швидко і порожняком. Збивали пилюку гостинцями цілі стада грайливих триліток[3]. Не звиклі ще до вудил, до збройного їздця, коники весело користувались останніми днями свободи, приносячи конюхам багато додаткової роботи, а решті подорожніх чимало клопоту.

Коротко кажучи, у гарячому, нерухому повітрі висіла війна.

Аплегатт підвівся у стременах, роззирнувся. У долині, біля підніжжя пагорба, блищала ріка, різко звиваючись серед лук і куп дерев. За рікою, на півдні, простягались ліси. Гонець пришпорив коня. Час квапив.

Він був у дорозі два дні. Королівський наказ і пошта дістали його у Хаггі, де він відпочивав після повернення з Третогору. Вперто опустивши носа, галопуючи гостинцем вздовж лівого берега Понтару, перетнув кордон з Темерією перед світанком, а тепер, опівдні наступного дня, вже був над берегом Ісменю. Якби король Фольтест був у Визимі, Аплегатт доставив би йому послання ще цієї ночі. На жаль, короля не було столиці – перебував на півдні краю, у Маріборжі, віддаленому від Визіми на близько двісті миль. Аплегатт знав про це, тому в околицях Білого мосту полишив гостинець, що вів на Захід, і поїхав лісами, у напрямку Елландеру. Дещо ризикував. У лісах ще бродили Білки, біда тому, хто потрапляв їм до рук, чи підставлявся під лук. Але королівський гонець мусить ризикувати. Така служба.

Легко форсував ріку – від червня не дощило, вода у спеку значно впала. Тримаючись з краю лісу, втрапив на шлях, що виходив з Визіми на південний схід, у бік червонолюдських гут, кузень і поселень у Масиві Махакам. Шляхом тягнулись вози, часто траплялись кінні під’їзди. Аплегатт полегшено зітхнув. Там, де було людно, не було Scoia'tael. Кампанія проти ельфів, що боролись з людьми, тривала у Темерії вже рік, переслідувані по лісах більчині команди поділились на менші групки, а менші групки тримались подалі від жвавих доріг і не влаштовували на них засідок.

Перед вечором був вже на західному кордоні князівства Елландер, на перехресті в околицях села Завада, звідки мав просту і безпечну дорогу до Марібору – сорок дві милі битим, пожвавленим трактом. На перехресті була корчма. Вирішив дати відпочити коневі і собі. Знав, що якщо вирушить на світанку, то навіть без особливого виснаження верхівця ще перед заходом сонця побачить срібно-чорні прапорці на червоних дахах веж Маріборзького замку.

Він розсідлав кобилу і сам її опорядив, наказав пахолкові принести їсти. Був королівським гінцем, а королівський гонець нікому не дозволяє торкнутись свого коня. З’їв солідну порцію яєчні з ковбасою і чвертку петльованого[4]хліба, випив кварту пива. Послухав плітки. Різноманітні. У корчмі перебували подорожні з усіх сторін світу.

У Доль Ангрі, довідався Аплегатт, знову дійшло до інцидентів, знову лірійський підрозділ кавалерії зіткнувся на кордоні з нільфгаардським роз’їздом, знову Меве, королева Лірії, дуже голосно звинуватила Нільфгаард у провокації і закликала короля Демавенда з Аердіна на допомогу. У Третогорі відбулась публічна страта реданського барона, який таємно зносився з емісарами нільфгаардського імператора Емгира. У Каедвені з’єднана у дужий підрозділ команда Scoia'tael вчинила різанину у форті Лейка. Як відплату за цю мордовню людність Ард Каррайгу здійснила погроми, винищивши біля сотні нелюдів, які мешкали у столиці.

У Темерії, розповідали купці, що їхали з півдня, панує смуток і жалоба серед цинтрійських емігрантів, зібраних під штандартами маршалка Віссегерда. Бо підтвердилась страшна звістка про смерть Левенятка, князівни Цирілла, останньої з крові королеви Каланте, прозваної Левицею з Цинтри.

Також оповідали кілька ще страшніших, зловісніших пліток. Ось за декілька сіл у околицях Альдерсбергу дійні корови раптом почали порскати з вим’я кров’ю, а на світанку бачено у імлі Діву Мору, провісницю страшної загибелі. У Бругге, в околицях Лісу Брокілон, забороненого королівства лісових дріад, з’явився Дикий Гін, галопуюча небесами процесія відьом, а Дикий гін, як загальновідомо, завжди передвіщає війну. А з мису Бремервурд помічено примарний корабель, а на його облавку упиря – чорного лицаря у оздобленому крилами хижого птаха шоломі…

 3 Трилітки – коні, що досягли трьох років і достатньо виросли під сідло чи для роботи.

 4 Петльований хліб печуть з борошна житнього сіяного і пшеничного вищого ґатунку у співвідношенні 50/50. До рецептури хліба входить цукор та кмин (прим. пер.).