Слава ЗСУ!

Гонець не прислухався більше, був надто змучений. Пішов до загальної спальної кімнати, звалився на лежанку і заснув як колода.

Вдосвіта встав. Коли вийшов на подвір’я, трохи здивувався – він не був першим, хто вирушав у дорогу, а таке рідко траплялось. Біля криниці стояв осідланий карий огир, а поряд, при кориті, мила руки жінка у чоловічому вбранні. Почувши кроки Аплегатта, жінка повернулась, мокрими долонями мокрими долонями зібрала і відкинула назад буйне чорне волосся. Гонець вклонився. Жінка злегка кивнула головою.

Заходячи до стайні, ледь не зіткнувся з іншою ранньою пташкою, якою була молода дівчина у оксамитовому береті, яка саме виводила на подвір’я кобилу в яблуках. Дівчина терла обличчя і позіхала, спираючись в бік верхівця.

- Ой, ой - пробурмотіла вона, минаючи гінця. – хіба що на коні посплю… Засну, як вночі… Уааууа…

- Холод тебе збадьорить, коли поженеш кобилку клусом – гречно сказав Аплегатт, стягуючи сідло з балки. – Щасливої дороги, панночко.

Дівчина повернулась і подивилась на нього, як ніби тільки зараз його зауважила. Очі мала великі і зелені, як смарагди. Аплегатт накинув черпакна коня.

- Зичу щасливої дороги – повторив. Зазвичай не був емоційний чи велемовний, але тепер відчув потребу у спілкуванні з ближнім, навіть якщо тим ближнім була звичайна заспана шмаркачка. Цьому може сприяли довгі дні самотності на шляху, а може те, що шмаркачка нагадувала його середульшу доньку.

- Нехай вас бережуть боги – додав – від випадку і злої пригоди. Ви дві самі і при тому жінки… А часи зараз недобрі. Всюди на гостинцях чигає небезпека…

Дівчина ширше відкрила зелені очі. Гонець відчув холод на спині, його прошило тремтіння.

- Небезпека… - раптом озвалась дівчина дивним, зміненим голосом. – Небезпека є тиха. Не почуєш, коли надлетить на сірих перах. Я мала сон. Пісок… Пісок був гарячий від сонця…

- Що? – Аплегатт завмер з впертим у живіт сідлом. – Що ти кажеш, панночко? Який пісок?

Дівчина сильно здригнулась, потерла обличчя. Кобила в яблуках трусонула головою.

- Цирі! – різко закричала чорноволоса жінка з подвір’я, поправляючи підпругу і в’юки карого жеребця. – Поспішай!

Дівчина позіхнула, подивилась на Аплегатта, моргнула, справляючи враження здивованої його присутністю у стайні. Гонець мовчав.

- Цирі – повторила жінка. – Заснула там?

- Вже йду, пані Єнніфер!

Коли Аплегатт врешті осідлав коня і виводив його на подвір’я, за жінкою і дівчиною не було вже й сліду. Когут протяжно запіяв і хрипло розгавкався пес, серед дерев озвалась зозуля. Гонець скочив у сідло. Пригадав собі раптом зелені очі заспаної дівчини, її дивні слова. Тиха небезпека? Сірі пера? Гарячий пісок? Певно несповна розуму була дівка, подумав. Видно, багато таких зараз, божевільних дівок, скривджених у воєнні дні мародерами чи іншими гультяями… Так, точно божевільна. А може тільки сонна, вирвана зі сну, не прокинулась ще? Дивовижно, які марення не раз люди плетуть, коли на світанні затримуєшся між сном і дійсністю.

Його знову прошило тремтіння, а між лопатками озвалась біль. Помасажував кулаками плечі.

Як тільки опинився на маріборзькому тракті, дав коневі п’ятами у боки і пішов у галоп. Час квапив.

У Маріборжі гонець не відпочивав довго – дня не минуло, а вітер знову свистів йому у вухах. Новий кінь, шпакуватий жеребець з маріборзької стайні, гнав швидко, витягаючи шию і замітаючи хвостом. Миготіли придорожні верби. Груди Аплегатт обтяжувала саква з дипломатичною поштою. Зад болів.

- Тьху, а щоб ти собі карк скрутив, лихач трахнутий! – вереснув йому услід візник, тягнучи поводи запрягу, який сполошив чвалуючий жеребець. – Дивіться на нього, як жене, наче йому смерть п’яти лиже! А впади, впади, шаленцю, і жодної кістки не позбираєш!

Аплегатт витер око, що засльозилось від гонитви.

Вчора передав королеві Фольтестові листи, а потім проказав таємне послання короля Демавенда.

- Демавенд до Фольтеста, У Доль Ангра все готове. Перебрані чекають на наказ. Обумовлений термін: друга ніч липня по новому місяці. Люди повинні висадитись на той берег двома днями пізніше.

Над гостинцем літали зграї ворон, голосно каркаючи. Летіли на схід, у напрямку Махакаму та Доль Ангра, у бік Венгербергу. Їдучи, гонець повторював у пам’яті слова таємного послання, яке за його посередництвом король Темерії слав королеві Аердіну.

Фольтест до Демавенда. Перше: Притримаймо акцію. Мудрагелі скликали з’їзд, мають зустрітись і радитись на острові Танедд. Той з’їзд може багато змінити. Друге: пошуки Левенятка можна припинити. Підтвердилося. Левенятко мертве.